Санькя

Лише стирчало подекуди обiрване корiння. Пляж не став ясним i чистим, як у дитинствi, нi. Пляж нiбито перехворiв якоюсь заразою, вiспою – i лежав непривiтний, увесь у мiтках i щербинах.

* * *

Сашко повернувся додому, вечеряти не став. Постояв поруч зi сплячим дiдом, вийшов до бабусi й сказав, що iде. Зараз же, бо йому треба.

Бабуся помовчала.

– У батька-бо на могилi був? – запитала.

– Був, – збрехав Сашко.

– Як вiн, не встав?

Сашко витяг сигарету й став м’яти ii в пальцях, не знаючи, що вiдповiсти.

– Я тобi цибульки зберу iз собою. І яечок… – сказала бабуся тихенько.

Роздiл третiй

Удома на столi, як i ранiше, лежала записка.

Мама, яка не знала, куди вiн виiхав i чи надовго, написала на нiй же вiдповiдь: «До тебе приходили в цивiльному iз червоними корочками й дiльничний що ж ти робиш синку».

У повiдомленнi не було жодних роздiлових знакiв, i тому Сашко ще гострiше вгадував гiркi материнi iнтонацii. Вiн прибрав записку геть з очей.

Тримаючи запалений сiрник над конфоркою, механiчним рухом пiдносячи чайник до вогню й уже оцiнивши по вазi його достатне наповнення, Сашко намагався вирiшити, що тепер робити, i так i застиг iз чайником у руцi, коли пролунав дзвiнок у дверi.

Тiло охопила тупа млявiсть, у ротi звiдкись узялося одразу багато кислоi й холодноi слини, i знову заболiла губа, яка вже встигла загоiтись.

Квартира розташовувалася на четвертому поверсi, тому втекти через вiкно було неможливо.

«А якщо я iх просто не пущу? – майнуло в головi.

– Нi, вони знають, що я тут… Напевно, бачили, як я входив… І що, будуть ламати дверi? Для цього потрiбно дозвiл якийсь… Чи дiльничний мае право? Якщо ФСБ прийшли з дiльничним, зараз зламають… А що ж вони мене на вулицi не взяли?»

Сашко, нарештi, дбайливо поставив чайник на вогонь i навшпиньках пiдiйшов до дверей.

Постояв близько, прислухаючись. Тихо.

Із шипiнням продзвенiв ще один дзвiнок, такий голосний, що вiн, здаеться, вiдлунив у посудi, що стояв у шафi.

Сашко зробив твердий крок i припав до вiчка.

По той бiк дверей стояв Негатив, – молодий сiмнадцятирiчний хлопець iз мiсцевого вiддiлення «Союзу створювачiв».

– Привiт… – сказав вiн, щойно Сашко припав до вiчка.

– Ти сам? – глухо запитав Сашко.

– Сам.

Сашко вiдкрив дверi, Негатив увiйшов i потис йому руку, як звичайно, дивлячись кудись убiк i вгору, немов вишукуючи або розглядаючи щось – цього разу, здаеться, лампу на стелi, на якiй вiн гидливо зупинився поглядом.