Санькя

– Треба свiтло вимикати в передпокоi, – сказав вiн похмуро. – А то видно, що у вiчко дивишся.

Негатив був на п’ять рокiв молодший за Сашка, але рiзниця ця майже стерлася, може, через те, що зрослий в iнтернатi Негатив був розумний i твердий у поведiнцi, не по роках мiцний, хоч i невисокий.

Переднiй зуб його був обламаний, i це надавало ще бiльше суворостi й без того непривiтному, з низьким чолом i широко розставленими очима обличчю Негатива.

Негативом його прозвали за вiчне невдоволення геть усiм. Нi, вiн був не буркотуном, але, скорiше, упертюхом, зi своiми однозначними висловами про життя.

Невдоволення його було не по-хлоп’ячому похмурим, мовчазним, i часто могло здатися байдужiстю, не будучи таким.

А ще вiн не посмiхався й тим бiльше не смiявся. Майже нiколи. Дуже рiдко.

– Ти звiдки знаеш, що я вдома? – запитав Сашко.

– Нiзвiдки, просто зайшов.

– Як справи у вас? – одразу попрямувавши на кухню, голосно запитав Сашко.

– Ну ви там i накоiли у Москвi, – не став вiдповiдати на задане запитання Негатив.

 – Треба було теж з’iздити. Красиво. Ти бачив себе по ящику?

– Себе? – Сашко вимкнув роздратований чайник, обернувся до Негатива, який роззувся й увiйшов на кухню.

– Не бачив? Спочатку ти там у першiй колонi засвiтився, i хтось iз вас мента охерячуе цiпком, потiм усi кудись бiжать, вiтрини трощать, на землi валяеться мент, а ти стрибаеш йому на кашкет. Чудовий кадр. А чого тiльки на кашкет, думаю? Стрибнув би йому на голову? Га?

Сашка пересмикнуло.

Це не дуже приемно, коли кiлька тисяч, можливо, сотень тисяч людей спостерiгало твоi… забави…

– І що… мене там добре видно? – тихо запитав Сашко, чомусь трошки охрипнувши.

– Та не дуже… Але я впiзнав… Курити можна?

Сашко якийсь час дивився на Негатива.

– Кури. І менi…

– Тут, коротше, друзi твоi приiхали, – вiв далi Негатив затягшись.

– Якi ще друзi? – Сашко теж прикурив i знову вирячився на Негатива.

– Веня московський i Рогов iз Сибiру.

Сашка знову пересмикнуло, щоправда, цього разу вiд полегшення.

– А вони-то якого бiса?

– Вони кажуть, що в Москвi зараз усi переховуються, по наших хатах обшуки йдуть. Веня, – вiн узагалi бездомний, йому жити нiде, а Рогов сказав, що на поiздi iхати в його Сибiр лячно – паспорт усе-таки треба показувати, коли квиток купуеш, а на електричках… сам розумiеш: озвiрiеш, поки доiдеш. Тому вони до нас, – Негатив глибоко затягся, випустив дим, простежив його шлях очима, – оце зараз приiхали.