Санькя

Сашко знав, що вона була коханкою Костенка.

Костенко справдi сидiв у в’язницi, пiд слiдством, його взяли за купiвлю зброi, усього декiлькох автоматiв, а вони, його зграя, його паства, його ватага – вони стояли нервовими рядами, обличчя у чорних пов’язках, чола пiтнi, очi озвiрiлi.

Незрозумiлi, дивнi, юнi, зiбранi з усiх куточкiв краiни, об’еднанi невiдомо чим, якоюсь позначкою, карбом, поставленим при народженнi.

Десь тут був Матвiй – той, хто очолив партiю пiд час вiдсутностi Костенка.

Але Матвiй сьогоднi не стояв у колонi, спостерiгав оддалiк.

Яна пiднесла до обличчя мегафон i змахнула рукою. Їi голос миттево розчинився у единому крику, залишилася звучати лише перша, грiмкотлива, дзвiнка буква.

Сашко ще стояв бiля рядiв, не знайшовши свого мiсця, але молода його горлянка вже була роззявлена в лементi – краем ока вiн бачив голубiв, якi злякано злетiли з асфальту, нервового офiцера, «строковикiв», якi стояли за огорожею, вони одразу почали перехоплювати кийки млявими руками.

Сашко кричав разом з усiма, й очi його наливалися тiею необхiдною для лементу порожнечею, що в усi столiття передувала атацi. Їх було сiмсот, i вони вигукували одне слово: «Революцiя!»

– Тiшин! – махнули йому рукою. – Іди сюди!

Вiн став у перший ряд, крайнiм лiворуч, поруч iз Венею, похмiльнi очi якого, ще недавно схожi на переваренi пельменi, стали червоними, нiби запеченими, немов iх поклали на розжарену сковороду.

– Ходи звiдси, бабцю! – смiявся Веня.

Бiля рядiв стояла бабуся, i в той момент, коли всi на мить замовкли, Сашко почув ii голос, вона, очевидно, вже не вперше, повторювала те саме:

– Дурнi! Ви – провокатори! Ваш Костенко спецiально до в’язницi сiв, щоб прославитися! Вас жиди сюди привели!

Повз бабусю, не звертаючи уваги, пройшла Яна – чорнява, з обличчям яскравим i оголеним, як вiдкритий перелом.

– Нехрист! – вигукнула iй в обличчя бабуся, але Яна вже пiшла, щиро байдужа.

Бабуся шаснула гострими вiчками по рядах революцiонерiв i знайшла Сашка.

– Жиди привели! – повторила вона ще раз. – Ось ти жид! Жид i «есесiвець»!

Сашка тихенько пiдштовхнули в спину товаришi, шеренга рушила.

– Ре-во-лю-цi-я! – тремтiло й вiбрувало по всiй площi, перекриваючи баса на трибунах, переговори мiлiцii по рацiях, голоси iнших учасникiв мiтингу.

– «Союз створювачiв»! Хлопцi! – волали до них iз трибуни.