Санькя

 – А неросiян ви куди дiнете?

– Слухайте, Олексiю Костянтиновичу, не треба так… Нiхто нiкуди не збираеться запроторювати неросiян, i ви прекрасно це знаете.

– А що ж ти, Сашко, одразу починаеш зi слiв «я росiянин»?

«Он як, – знову подумав Сашко, – вiн зi мною на «ти», а я з ним…»

– Я не починаю, – вiдповiв Сашко. – Я сказав, що менi не бракуе якихось нацiональних iдей. Розумiете? Менi не потрiбна нi естетична, нi моральна основа для того, щоб любити свою матiр або пам’ятати батька…

– Я розумiю.

Але навiщо ти тодi вступив у цю… у партiю вашу?

– А вона теж не мае потреби в iдеях. Вона потребуе своеi батькiвщини.

– Ох, ну не треба усих цих слiв – то «росiянин», то «батькiвщина»! Не треба.

– Не згадувати всуе, так? – примирливо сказав Сашко. – Я згоден.

– Яке, в бiса, «всуе»? – запалився Безлетов. – Ви не маете жодного стосунку до батькiвщини. А батькiвщина – до вас. І батькiвщини вже немае. Уся скiнчилася! Тим бiльше не варто нiкого провокувати на всi цi вашi мерзоти з биттям стекол, морд, i що ви там iще б’ете…

– Краще тихо вiдiйти, – у тон Безлетову, але зi зниженням на пiвтону вiдповiв Сашко.

– Краще тихо вiдiйти в сторону, нiж займатися мерзотою.

– Краще тихо вiдiйти до свiту iншого… – сказав Сашко.

– Так, уяви собi. Краще. Перед Богом це – краще. Усi вашi рухи, ваше трiпотiння – усе це давно втратило сенс. Ви нiчого не виправите. Але якщо ви почнете пускати кров, коли вже не почали, – тут Безлетов знову ще додав голосу, – то…

Безлетов затягся сигаретою й забичкував ii не без злостi, немов задавив бридкого черв’яка.

Усi сидiли мовчки. Веня проколював зубочисткою дiрки в пачцi сигарет, Негатив дивився телевiзор. Рогов дивився в стiл, погойдуючи пiд столом ногою.

– А вас що, все влаштовуе? – запитав Сашко, який зовсiм заспокоiвся, пiймав ритм розмови й з iнтересом розглядав Безлетова.

– Ти нiяк не зрозумiеш, Сашко, – тут уже немае нiчого, що могло б улаштовувати.

Тут порожне мiсце. Тут немае навiть грунту. Нi патрiархального, нi цiкавого для держави, як модно зараз говорити, гео-по-лi-тич-но. І держави немае.

– На цьому грунтi живе народ… – сказав Сашко, який бажав зовсiм не суперечки, але справжнього розумiння того, про що говорить Безлетов.

– Твiй народ, – вiн вимовив слово «народ» розкотисто, iз двома «р» усерединi, – несамовитий.