Санькя

Щоб переконатися в цьому, досить пiдслухати будь-яку розмову в громадському транспортi… Думаеш, цьому народу, що наполовину складаеться з пенсiонерiв i наполовину з алкоголiкiв, потрiбен грунт?

– Живим – потрiбен.

– Живих на цей грунт не вистачить.

– Вистачить.

Безлетов iронiчно подивився на Сашка, не зрушив з мiсця, щоб випустити Веню, який захотiв, очевидно, у туалет, i, щойно Веня протиснувся, сказав:

– Рiч, дорогий мiй Сашко, не в цьому.

Тон мови Безлетова, як помiтив Сашко, мiнявся безперервно – вiд роздратування до навмисного й трохи поблажливого спокою.

Втiм, змiни цi були досить артистичнi й навiть плавнi.

– Рiч у тiм, що – не треба. Не треба нiчого робити. Бо поки ра-се-яне тихо п’ють i кладуть на все iз горою, усе йде своею чергою. Горiлка холоне, картопля смажиться. А як тiльки ра-се-яне згадають про свою велич, яка завалялася десь пiд лавкою, про долю Батькiвщини, про… про що ви там увесь час говорите?… тодi ви почнете пускати одне одному кров.

І пустите кровi стiльки, що заллете пiвматерика. Це неминучiсть, Сашко. Я, щоправда, гадаю, що вас самих переб’ють ранiше. І якщо цинiчно мiряти на лiтри кровi, то це, звичайно, бiльш правильний варiант. Бiльш правильний i менш кривавий.

– Але цiеi краiни скоро не стане, Олексiю… – Сашко вiдрiзав по батьковi вiд iменi Безлетова, просто перехотiвши додавати «Костянтиновичу».

– Я тобi казав: ii немае, – швидко вiдповiв Безлетов. – Дайте дожити людям спокiйно по iхнiх кутках.

Оцим-от росiянам, про яких ви так пiклуетеся, дайте таку можливiсть: до-жи-ти спо-кiй-но. Ви iм добра не принесете, зрозумiйте. Але лиха накоiте неабиякого. До того ж ви даремно на них сподiваетеся. Вони такi ж росiяни, як… як новi греки в порiвняннi з прадавнiми. Як воiни-ассирiйцi з роду айсорiв – поряд iз чистильниками взуття.

Сашко допив пиво й теж став дивитися в телевiзор, який так захопив Негатива. Мотоциклiсти, як i ранiше, iздили по колу. Потiм подивився на Рогова, який хитав головою в такт чомусь, що вiдбувалося всерединi нього.

– Розумiеш, Саш, – знову понизив тональнiсть Безлетов. – Менi було симпатичне те, що ви робите. Це був такий естетичний проект, цiкавий на тлi туги й смути, якi запанували у нашiй краiнi. Але ви почали переходити грань. От-от почнеться незворотне. Зупинiться зараз. Робiть те, що ви робили ранiше. Це дуже яскраво – вашi листiвки, вашi промови, вашi лементи на площi, прапори.