Санькя

Дiвчата вашi яснi, з тонкими рисами… Це не зовсiм по-росiйськи, не в нашiй традицii, але однаково яскраво. Та й узагалi, – пожвавився вiд плину своiх думок Безлетов, – у нашi днi руськiсть не е надбанням усiх, ра-се-яне розгубили свою руськiсть. Вона ще збереглася в конкретних людях, якi цiлком певно мають духовне начало, i, дай Боже, збережеться ще якийсь час. Можливо, кiлька сторiч.

– Де вона збережеться? – щиро здивувався Сашко. – У краiнi, яка за тридцять рокiв вимре й буде заселена китайцями й чеченцями?

– Нi, звичайно.

Але якось зберегли свое «еврейство» протягом двох тисяч рокiв евреi. Росiйськi громади живуть в усьому свiтi, нiхто iм не заважае. Ще жива культура е головною й, на жаль, единою складовою росiйського духу. Дух майже нiде вже не живе бiльше – тiльки в окремих носiях, якi пишуть картини чи книги, або… не важливо. Народ перестав бути носiем духу й, виходить, не здатний бiльше нi на що. Усе, що ми ще можемо дати свiтовi, – це закарбувати життя свого духу.

– У момент розпаду цього духу… – вимовив Сашко стомлено.

– Сашко, усе залежить вiд вас самих. Якщо ви затiете давно очiкуваний вами кривавий хаос, розпад тiльки прискориться. Не кличте бiсiв. Кличте ангелiв, – Безлетов м’яко посмiхнувся патетичностi свого висловлювання, тим самим розмивши присмак патетики. – Справжнi подii вiдбуваються у свiтi духовному, Сашко. Справжня росiйська людина, «дух», – пiдкреслив вiн, щоразу пiдсилюючи повтори голосом, – це людина, яка шукае правди.

Росiя мае податися до ментального вимiру… – завершив вiн. – Так буде краще.

– А нам куди податися? – раптово запитав Веня, який саме повернувся й тепер стояв за плечем у Безлетова.

Безлетов обернувся, навiть не вдостоiвши Веню повним поглядом, i одразу повернувся до чашечки кави. Допив, подивився на дно, потрусив чомусь, поставив на стiл, залишив на столi гладеньку купюру – оплату за каву плюс чайовi, i, швидко попрощавшись, вийшов.

Нiхто не сказав нi слова.

Негатив, як i ранiше, дивився в телевiзор.

– Як вам… розмова? – запитав Сашко на вулицi. Ближче всiх до Сашка йшов Негатив, i йому довелося вiдповiсти першому.

– Менi однаково, – вiдповiв Негатив. – Я не розумiю тiльки, на хера ти нас сюди притяг?

– Та ну його, – висловив думку й Веня.

Рогов мовчав.

– Льош! – покликав Сашко.

– А ти почув щось нове? – вiдповiв Рогов, явно вiдiрвавшись вiд якихось своiх думок.

Сашко знизав плечима.