Америка

До речi, принаймнi цей супровiд професора англiйськоi незабаром припинився, бо Карл дорiкав собi, що непотрiбно змушуе приходити до манежу втомленого чоловiка, тим бiльше, що спiлкування англiйською з Маком було вкрай просте, i вiн попросив дядька звiльнити професора вiд цього обов’язку. По коротких розмислах дядько вдовольнив i це прохання.

Багатенько часу минуло, перш нiж дядько наважився дозволити Карловi бодай кинути оком на свое пiдприемство, попри те, що Карл часто просив його про це.

То було щось на кшталт комiсiйного i перевiзницького пiдприемства, що його, наскiльки Карл пригадував, в Європi, мабуть, i не знайдеш. Бо ж пiдприемство займалося посередницькою торгiвлею, проте не возило товари, скажiмо, вiд виробника споживачевi чи, хай буде, торгiвцям, а постачало всi товари та первиннi продукти великим фабричним картелям i мiж ними. А вiдтак це було пiдприемство, що охоплювало заразом закупiвлi, склади, перевезення i збут велетенських обсягiв, а тому воно мусило пiдтримувати дуже докладний безперервний телефонний i телеграфний зв’язок iз клiентами. Зала телеграфiв була не меншою, а значно бiльшою за телеграфний пункт у його рiдному мiстi, куди Карл якось заходив iз однокласником, який мав там знайомства. Куди не глянь, у залi телефонiв вiдчинялись i зачинялися дверi телефонних кабiнок i лунало несамовите дзеленчання. Дядько вiдчинив найближчi дверi, i там, у слiпучому електричному свiтлi, було видно службовця, байдужого до будь-яких звукiв дверей; на головi в нього був закрiплений сталевий обруч, який притискав йому до вух слухавки. Права рука лежала на столику, мов була якась особливо тяжка, i лише пальцi, що тримали олiвець, трiпотiли нелюдськи рiвномiрно i швидко. У словах, що вiн iх промовляв у мiкрофон, вiн був дуже ощадливий, i часто було помiтно, що йому навiть е що заперечити спiврозмовниковi, докладнiше його про щось розпитати, та слова, якi вiн чув, змушували його, перш нiж вiн мiг здiйснити свiй намiр, опускати очi й писати далi. Та вiн i не мусив говорити, як тихо пояснив Карловi дядько, бо тi самi повiдомлення, якi приймав цей чоловiк, одночасно приймали ще два службовцi, а потiм порiвнювали, щоби по змозi уникнути помилок. Тiеi митi, коли дядько з Карлом виходили з дверей, туди пiрнув якийсь практикант i вийшов iз уже списаним папером. Через залу вiдбувався невпинний рух людей, якi сновигали туди-сюди.