Америка

Нiхто не вiтався, вiтання тут було скасоване, кожен пристосовувався до крокiв попередника i дивився на пiдлогу, якою прагнув пройти якнайшвидше, або ж вихоплював поглядом не бiльш нiж окремi слова або числа з паперiв, якi тримав у руцi та якi трiпотiли вiд цього бiгу пiдтюпцем.

– Ти справдi багато досягнув, – сказав якось Карл пiд час одного з цих переходiв пiдприемством; для того, щоби бодай побiжно оглянути його, знадобилось би багато днiв, навiть якби просто зазирнути в кожне вiддiлення.

– І все це тридцять рокiв тому започаткував я сам, так i знай.

Я мав тодi в портовiй дiльницi маленьку крамничку, i коли там за день вiдвантажували п’ять ящикiв, то це вже було багато, i я йшов додому, мало не лускаючи з гордощiв. А сьогоднi в мене третi за величиною склади в порту, а в тiй крамничцi тепер iдальня i комiрчина шiстдесят п’ятоi групи моiх носiiв.

– Та це межуе з дивом! – вигукнув Карл.

– Тут усе так швидко вiдбуваеться, – сказав дядько, припиняючи розмову.

Якось дядько прийшов якраз перед вечерею, що ii Карл, як звичайно, збирався укласти сам, i попросив його негайно вбрати чорний костюм i йти з ним на вечерю, на якiй будуть двое його друзiв-пiдприемцiв.

Поки Карл перевдягався в сусiднiй кiмнатi, дядько вмостився за письмовий стiл i переглянув саме завершене завдання з англiйськоi, ляснув долонею по столi й голосно вигукнув: «Справдi бездоганно!» Без сумнiву, одягання пiшло краще, коли Карл почув цю похвалу, та вiн i справдi почувався в англiйськiй уже доволi впевнено.

У дядьковiй iдальнi, яку вiн пам’ятав iще з першого вечора свого прибуття, йому назустрiч пiдвелися двое високих огрядних чоловiкiв, один якийсь пан Грiн, а другий пан Поллундер, як з’ясувалося в застiльнiй розмовi. Бо не у дядьковому звичаi було зронити навiть побiжне слiвце про якихось знайомцiв, i вiн завжди залишав за Карлом право самому достерегти все потрiбне чи цiкаве. Оскiльки пiд час самоi вечерi обговорювали лише дiловi справи, що для Карла означало добрий урок пiдприемницького слiв-ництва, а його самого полишили тихо споживати свою iжу, нiби вiн дитина, котрiй передусiм треба як слiд попоiсти, пан Грiн нахилився до Карла i спитав, явно намагаючись говорити якнайвиразнiшою англiйською, про його першi найзагальнiшi американськi враження.

Посеред цвинтарноi тишi Карл, позираючи на дядька, доволi докладно вiдповiдав, намагаючись завоювати прихильнiсть iще й ледь по-нью-йоркському забарвленою манерою.