Унія

Тридцятилiтня вiйна, яка разом iз глобальним похолоданням виснажувала Захiд, вiдкривала для Сходу браму спокусливих можливостей. Полiтична iсторiя стояла на роздорiжжi i мiркувала. Вона очiкувала на знаки i дивувалася варварським назвам.

А поки вона перебувала в непевностi, козаки повставали, зазнавали поразок, радилися, знову повставали й знову радилися в лiсовому лозi, де дрiмали робленi з сiрого каменю чи то химернi хрести, чи то iдоли забутих богiв.

ЧАСТИНА І

ТИНКТУРА. ЗИМА—ВЕСНА 1639

1

Шляхтич герба Абданк дивився на мiсто. На стiни i заснiженi вежi. Стара частина фортецi нагадала йому родину боровикiв: плескуватi споруди обступили сановиту Арматну вежу. Витесанi з трьохсотлiтнiх букiв спицi пiдтримували ii «шапинку», викладену свинцевими плитами. Стiни вкрили численнi вищерби. Наче слимаки-велети гризли дикий камiнь мурiв i контрфорсiв.

Шляхтич уявив таке слимачисько пiд мурами мiста й посмiшка зрушила вуса. Рудi доньки електора Олександра стрибали б i верещали вiд захоплення, а тутешнiй володар влаштував би веселе полювання. Уява негайно намалювала гетьманських псарiв, що нацьковують своiх вихованцiв на чудовисько, червонi пики нотаблiв та натовп посполитих, вiбруючий вiд цiкавостi i переляку.

Зрештою, в цьому видiннi було дечого вiд легенди його герба. Адже стрiчку з подвiйним «V» на щит першого з Абданкiв помiстили пiсля перемоги над чудиськом. Видiння сплiтало рiзнi iсторii з рiзних часiв у щось приналежне единiй долi. У щось страшенно пiднесене, картинне та героiчне. Шляхтичевi такi паралелi iмпонували ще з часiв братськоi школи; завдяки ним можна було сподiватися й на власне мiсце в книжних перелiках – десь поряд iз Александром, Цезарем, Велiзарiем, Байдою та Сагайдачним.

Чому б й нi?

Вiн збив з вусiв крижинки й пiдкрутив iх до оптимiстичного positurae[2 - Positurae – положення (лат.).].

Вiдтак його погляд обiг й новi укрiплення, що заступали горизонт за смугою драглiв; фортеця широко розкинула обороннi лiнii, пiднялася бастiонами, ховаючи за собою перспективу на Медобори та ближнiй виступ Чорного лiсу; саме ж мiсто вгадувалось за ними завдяки дзвiницям та квадратному ковпаку синагоги.

Вiн мусив визнати: за роки, що минули з того часу, як старий Жолкевський передав маетностi зятевi, тут багато чого змiнилося на краще. Навiть цивiльний спостережник не проминув би могутньоi механiки пiдйомного мосту, добротного обличкування, оксамитових камзолiв та посрiблених кiрас варти.