Унія

У жiнцi, яка стояла поряд з лiжком, вiн впiзнав господиню дому. Поряд з нею стояла служниця, та сама, котра вiдкрила шляхетним гультяям браму.

– О, панно, я маю вибачитися за… – почав син пiдстарости.

– Я вас прошу, пане, – вiдмахнулася Скибицька. – Якраз вам i немае за що вибачатися.

– Але ж я прийшов до вашого дому з лiстригонами[28 - Лiстригони – розбiйники.], котрi умисно вчинили скандал i напали на вашого… друга.

– Не знаю як iншим, але одному з цих, як ви кажете, лiстригонiв тепер гiрше за вас.

– Певно, Ревулi.

– Ревулi? – гмикнула служниця, але господиня не бажала, щоб хтось випереджував ii у новинарствi.

– Ревула, звiсно, лежить десь порiзаний склом, зализуе рани як битий пес, а от молодому Даниловичу вже нiякi примочки з мазями не допоможуть, – об’явила Скибицька. – Ян так приклав його палашем, що голова розкололася й мозок витiк. А ви, пане, кинулися мене рятувати вiд того скаженого Кота. Ви вчинили шляхетно, i Ян також сказав, що ви дiяли як справжнiй лицар й що серед тих лотрiв[29 - Лотри – злодii.

] ви опинилися випадково. Це й Бенах потiм пiдтвердив. Вiн сказав княжим драбам, що ви лише зранку приiхали з Виговським.

– Тут був той еврей?

– Тут вже пiвмiста було, – повiдомила круглолиця.

– Єврей казав, що гультяi затягнули вас до свого коша, аби напоiти i витягнути з вас талери.

– Це брехня. Навпаки, Кiт платив за мене в шинку.

– Щось в лiсi здохло, – буркнула служниця.

– Пане Мечиславе, ви така шляхетна людина, – зiтхнула Скибицька, й в кутиках ii очей блиснули сльози.

– Якщо вже на те пiшло, то це ми з Яном маемо перед вами вибачитися.

– Та це дурницi, – вражений чутливiстю нiмфи, син пiдстарости спробував дотягнутися до ii бiлоi ручки. Проте бiль в потилицi миттево нагадав про себе, а до нього приедналися бридке запаморочення та нудота. Служниця вчасно пiдставила тацю.

– Ви поки що лежiть, лежiть, не рухайтеся, – зачастила Скибицька.

– Ян вiдразу не зрозумiв, що ви кинулися мене захищати, ну то й зачепив вас трохи. Вибачте йому, вiн нiчого проти вас не мав, просто все так раптово вiдбулося.

– Я не маю жодних претензiй, – запевнив Мечислав. – До речi, я лишив кобилу бiля «Корабели».

– Вона у моiй стайнi i з нею все добре, не хвилюйтеся.

– Я заплачу за фураж.

– То ми вирiшимо.

– Я радий, що потрапив не лише до ангела у жiночiй подобi, але й до пристойного дому.