Унія

– Все це якось несподiвано й навiть смiшно… – у нього розболiлася голова i думати не хотiлося; особливо про те, у яку халепу вiн вляпався на пустому мiсцi.

– Але то не жарти, – посуворiшала нiмфа. – Минулого року такий собi пан Малиновський зайшов до «Корабели», де якраз була сильна бiйка. Вiн лише переступив порiг, коли там зарiзали заiжджого шляхтича, i всi гультяi кинулися навтьоки. Так його, до вияснення подii, протримали аж три тижнi у холодному льосi так, що вiн застудився й невдовзi помер. А тут справа поважнiша.

В зарiзаного гультяями не було сестри, замiжньоi за шляхтичем, що ходить у францимирi[32 - Францимир – почт.] самого руського воеводи.

– Ви такi жахи розповiдаете… – новий приступ нудоти змусив сина пiдстарости пiдсунути собi тацю до пiдборiддя. Скибицька допомогла йому. Коли шлунок остаточно звiльнився вiд обiду, Мечислав перепитав:

– То Виговський погодився взяти мене з собою?

– Звiсно. Пан писар про вас високоi думки.

«Високоi думки! – подумки скривився син пiдстарости.

– Та вiн лише двiчi розмовляв зi мною, та й то про всякi бздури».

– Сподiваюся, – вголос сказав вiн, – що до завтрашнього дня мене не запроторять до цюпи.

– Не запроторять, – запевнила нiмфа. – Навiть якби Кiт вже поскакав до Калуша, то ранiше, анiж за чотири днi, нiхто сюди з iнтентацiею[33 - Інтентацiя – звинувачення, позов.] не прибуде.

– Ну, звiсно, absens carens[34 - Absens carens – юридичний термiн, що позначае невигiдне становище при тяжбi вiдсутнього – «вiдсутнiй у поразцi» (лат.

).], – похизувався судовою латиною син пiдстарости. – А Ревула?

– Вiн гультяй з посполитих, хто такого буде слухати. Та й думаю, йому тепер не до тяжби.

– Так, – посмiхнувся Мечислав, – вiн славно прийняв хребтом те крiсло.

– А вам поки треба лежати, бо ж до Корсуня шлях не близький. Пан електор казав, що там вас шукати нiхто не буде, а якби й вiдшукали, то там е де сховатися i, як то кажуть, inter arma silent legis[35 - Inter arma silent legis – серед зброi закони мовчать (лат.

).].

Зося Скибицька також зналася на латинi.

– Коли закони замовкають, починае говорити зброя найманих вбивць, – зауважив син пiдстарости.

– То вiзьмете собi ще одне iм’я. Нехай розпiзнають, що ви це ви, а не який-небудь Дупський.

Напевне нiмфа хотiла розвеселити хворого, але жарт вийшов двозначним.

«А що, – подумав Мечислав, – й назвуся Дупським. Славною такою фамiлiею – Дупським гербу Срака. Це ж буде правдивим вiдображенням мого нинiшнього становища».