Унія

– Пан сенатор iх виправдовуе?

– Ми говоримо про давнiх iудейських священикiв, – ухилився Немирич.

– Але ж ми iх не виправдовуемо, чи не так, пане сенаторе? – не вгавав здоровань.

– Я лише проти того, щоб порiвнювати.

– Я не про порiвняння…

Видно було як Креховецький напружився на нове запитання, але надворi хтось двiчi вдарив у залiзо й вiдразу по тому пролунав пострiл. Четвiрка з охоронцiв Немирича пiдхопила зброю, каски й вибiгла через тi дверi, котрi виходили до брами. Звiдти почулися крики, псячий гавкiт, вiдтак ще пострiли.

Здоровань рушив за драбами, а Леваi вiдсунув миски та виклав на стiл зарядженого пiстоля.

– Що за пуки[48 - Пуки – пострiли.]? – потягнувся за зброею сенатор.

– Подивимось, – сказав Виговський й шаблею загасив свiчки на столi.

Леваi накинув на канделябра плаща. Морок з дальнiх кутiв стрибнув до середини зали, лише вишнево свiтила грань з комина.

– Там темно, як у чорта в дупi, – зауважив писар, обережно заглядаючи до найбiльшого з вiкон.

Його наче хтось почув.

Зовнiшнiй морок перекреслила смуга рудого полум’я. Новий пострiл торохнув просто за вiкном. Йому вiдповiли iншi – неблизькi. Коротко просурмили larum[49 - Larum – сигнал «до бою».]. Трансiльванець звернувся до сенатора незрозумiлою мовою, але той його рiзко обiрвав. Цiеi митi до зали забiг хтось з трактирних: у темрявi було не розiбрати. Сину пiдстарости здалося, що це один iз Зоркових онукiв.

– Збойцi! – крикнув той. – Ватага з лiсу!

Пузир, котрим затягнули вiкно, лопнув.

Куля дзвiнко пройшлася столом, перевернула кiлька кубкiв й глухо хлюпнула. Певне нирнула до вепрового чрева.

– До бою! – скомандував Немирич, оголив шаблю й повiв решту охоронцiв до бiчноi прибудови. Вхiд до неi з боку зали закривала шкiряна завiса. За нею немов вдарили у котли[50 - Котли – великi полковi барабани.] – невидимi стрiльцi пальнули один за одним, влучили в драбiв; сенатор лише чудом уникнув кулi. Вiн одним замашним ударом розрубав завiсу й тим викрив позицiю нападникiв, скупо освiтлену лампадкою.

Збойцi поставили здоровенну скриню поперек прибудови i стрiляли, поклавши мушкети на ii накривку.

– Це севруки! – впiзнав трактирний.

Леваi майже не цiлячись, першим ж пострiлом рознiс голову нападниковi, який необачно висунувся з-за накривки – певно, перезаряджав мушкета. Виговський перехрестився на iкони, перед якими горiла помiчна лампадка, й приеднався до Немирича. Вони обiйшли скриню з двох бокiв, але за нею вже нiкого не було.