Унія

Мечислав витягнув з ворожоi плотi свою рибку й побiг за писарем. Але при брамi устигли перемогти без них. Креховецький з Немиричем та охоронцями поклали на снiг – кого мертвим, кого скалiченим – десяток з нападникiв, решта чкурнула до лiсу. З тими, що перелiзли через огорожу, впоралася Зоркова родина. Але й оборонцi зазнали втрат. Шiстьох з сенаторських драбiв поранили, одного вбили. Шукаючи золота, севруки наштовхнулися на старого трактирника i розпороли тому черево.

Виговському передали, що поранений господар «Чворакiя» просить його та Немирича до розмови.

Шляхтичi залишили Креховецького допитувати полонених i пiднялися на другий поверх, де жiнки накладали на тiло трактирника просотане цiлющими вiдварами полотно.

– Вийдiть, – сказав iм Зорка, коли сенатор з писарем зайшли до покою.

Коли вони залишились утрьох, старий повiдомив:

– От, помираю.

– Старi ведмедi збiса живучi, – примружився на свiчки Виговський.

– Помираю, ясновельможний пане, – сказав й чи то хрипнув, чи то схлипнув Зорка.

– І хочу просити вибачення.

– Нема за що, – запевнив Немирич.

– Не розпiзнав розбойцiв… Вам, ясновельможний пане, за карету вiдшкодують й санi дадуть. Я iм сказав.

Далi у покоi запала тиша. Виговському закортiло учинити молитву, вiн поглядом пошукав образiв, проте не знайшов жодного. Лише килимки на татарський штиб прикрашали тут стiни.

– Маю до вас, ясновельможний, уклiнне передсмертне прохання, – Зорка спробував впiймати руку Немирича для поцiлунку.

– Кажи, – дозволив сенатор, але руки не дав.

– Вiдаю, пане, що нинi допомогаете тим, проти кого зведене неправедне звинувачення…

– Через кого провiдав? – нахмурився Немирич.

– Через драбiв ваших, ясний пане.

– Балакучi в мене драби, – кивнув сенатор. – І що з того?

– Прошу заступництва вашоi милостi за свого онука, за Самуiла.

– Проси.

– Вiн, ясний пане, тут нинi перебувае. Вiн хрещений, три роки вчився в Замойськiй академii, але втiк вiд тамтешнього насильства. Вiн вам вiрно прислужить, якщо вiзьмете до Корсуня.

– Чим прислужить?

– Вiн на писаря вивчився i знае службу синкельну.

– Я не бiскуп, синкелiв[51 - Синкел – радник, секретар.] не тримаю.

– Я сам його iспитую, – втрутився Виговський. – Якщо тямущий, вiзьму у писарчуки.

– Дякую вам, неошацованний[52 - Неошацованний – безцiнний.] пане, – Зорка спробував пiдвестися, але скривився вiд болю. – Втiшили ви мене перед смертю, славитиму перед Богом справедливiсть вашу.