Унія

Самуiл густо почервонiв i вiдразу став похожим на прегарну монастирську послушницю, котру на базарi запитали про соромiцьке. Зорка повiдав iсторiю про дидаскала[57 - Дидаскал – вчитель.], який ненавидив смаглявих спудеiв, вважаючи iх наслiдками богопротивних шлюбiв християн та представникiв пiвденних племен, покараних Всевишнiм ще за бiблiйних часiв. Той дидаскал буцiм-то влаштовував обшуки та вiдправляв на екзекуцiю зненавиджених ним спудеiв, у яких шкiльнi нишпорки знаходили гральнi карти, тютюновi припаси або схованi пiд одягом пласкi фляги з зiгрiваючими напоями.

Покарання вiдбувалося на задньому дворi академii. І жодна з карних церемонiй не проходила без присутностi оного дидаскала. Вiн не лише дивився за тим, аби били безжально, але й вимагав вiд пана екзекутора застосування вимочених в оцтi шкiряних батогiв та присипання битих спин сiллю та перцем.

Син пiдстарости згадав, що читав про щось таке у заяложених зшитках зi школярськими новелами, спрямованими проти професури, та затаiв пiдозру.

Радше за все, вирiшив Мечислав, молодший Зорка у Польщi був переслiдуваний якимось впливовим сановником, якому подобалися юнаки. В Парижi вiн наслухався про такi iсторii й навiть був присутнiм на фiлософському диспутi, де обговорювались любовнi смаки давнiх еллiнiв та римлян, котрi, як вiдомо, надавали перевагу вродливим хлопцям. Вiн згадав, як один iз паризьких володарiв думок, цитуючи Петронiя i Катулла, дуже переконливо розповiдав про переваги врiвноваженого та звiльненого вiд старосвiтських забобонiв життя, у якому е мiсце як для медових обiймiв Каллiсто так i для пряноi грайливостi Ганiмеда.

Мечислав подумки поспiвчував юнаковi, вирiшив не розпитувати далi й на тому iхня розмова вичерпалася.

На других дрогах нiяких розмов не велося. Креховецький дрiмав, а трансiльванець курив люльку й мовчки придивлявся до обрiiв, де засипанi снiгом дiброви та колодязнi зводи час вiд часу порушували геометричну одноманiтнiсть.

Вiн згадував про зустрiч iз чоловiком, що також називався Леваi, хоча й не належав до сiм’i, в якiй з’явився на свiт i змужнiв Янош.

Інший Леваi за походженням та знаннями входив до числа лицарiв давнього i шанованого в закарпатських краях ордену та мав дозвiл безкарно радити князям Семиграддя. Мандруючи свiтом, вiн добрався до Індii й винiс звiдти вмiння знаходити в звичних речах несподiване суще. Про себе лицар казав, що отримав при народженнi суху долю i жилаву цiкавiсть.