Унія

– Я не знаю таких медичних авторитетiв, – скривився медикус. – Утiм це ж ваша дитина й тiльки вам вiдповiдати перед Всевишнiм за ii життя i погибель.

– То ви, колего, дасте менi тiбуронiусу, або ж Lapis lazuli, якщо на те ваша ласка?

– Я пришлю вам двi унцii безоплатно, – пообiцяв медикус, приклався носом до флакончика з благовонiем i поспiшив залишити похмуре корiння Арматноi вежi.

Як i передбачав Лiбр, емульсiя вiдiгнала демонiв-масикiм i свiдомiсть Паллiди повернулася з астральних блукань.

Цiлу добу дiвчина зiгрiвалася пiд горою кожухiв, а потiм вiдiрвала батька вiд справ. Лiбр якраз закiнчував сублiмування в алуделi, коли Паллiда пiдвела голову i повiдомила:

– Ми залишаемо цю нору.

Вiд несподiванки алхiмiк ледь не розбив реторту-приймач, на стiнках якоi срiблилася плiвка сублiмованоi речовини. Вiн обережно поклав приймач на стiл, сiв на краечок лiжника й спробував заглянути в доньчинi очi.

– До тебе прийшло знання?

– Так, – пророчиця вiдкинула край кожуха, ii плечi бiлiли у бруднiй темрявi, наче мармуровi.

– Тут вже небезпечно.

– Але ж я от-от вироблю тинктуру… – промурмотiв Лiбр, повернувся до реторт i зменшив полум’я пiд випаровувачем. – До молодого Мiсяця залишилося менше тижня.

– На Киддуш Лебанах[67 - Киддуш Лебанах – у кабалi так позначають ритуал освячення новонародженого Мiсяця.] небезпека змiцнiе.

– Ти впевнена?

– Так.

– А куди ми пiдемо?

– На схiд.

– Схiднiше вiд цього сходу? До Тартарii?

– Так.

– А що там?

– Призначення.

– Це неправильно, – тяжко зiтхнув алхiмiк. – Тiльки я пiдiйшов до стадii Лева, тiльки вийшов на арканiчний шлях, як знову все руйнуеться. Там, у Тартарii, лише варвари, якi не вiдрiзняють iстинного золота вiд пiдлоi амальгами. Там Мистецтво не потрiбне нiкому. Та й дiстати необхiдних iнградiентiв не вийде.

– Лише там наше призначення.

– Тобi сказав якийсь дух?

– Не дух.

– А хто?

– Все було, як того разу у Празi.

– Багатойменна?

– Ми не можемо тут залишитися. І не лише тому, що Вона невблаганна. Якщо залишимося, нас вб’ють.

– А де ми там дiстанемо грошi?

– А де ми дiставали грошi у Празi?

– Ти переоцiнюеш своi принади.

– Хiба ж я не бiла троянда ночi? – дiвчина вислизнула з пiд кожухiв, явивши вбогому просторовi свое скульптурне, наче виточене рiзцем Бернiнi, тiло.