Унія

Писарчуки, без слiв зрозумiвши начiльного, вибiгли з архiву. Джура перевiрив закапелки, став за дверима.

– Славно святкуеш, – оцiнив Зоркiв вигляд Виговський. – Парсуна[64 - Парсуна – портрет, тут в значеннi «обличчя».] геть зелена.

– Пробачте менi, ваша мосць, – опустив голову онук трактирника.

– Записався у возного?

– Так, ваша мосць. Записан Мелетiем Побiяшним, козачим сином.

– Козачим сином… – гмикнув писар. – Ну, нехай.

– Дякую вам, ваша мосць.

– За вiщо?

– Що серед справ державних згадали про мене, нiкчемного, й не побридилися звiрською моею личиною.

– Личина iстинно звiрська, – всмiхнувся Виговський. – Але я кликав тебе не для того, щоб личиною твоею тiшитися. Вiдомий тобi сенатор зупинився в садибi сотника Манойловича, зацного брехуна та донощика гетьманського. Сказали менi, що вони там всю нiч про щось домовлялися. Пiдеш туди, але так, щоб тебе не побачили сенаторовi драби. Випитаеш у сотниковоi челядi, що там та як. Особливо питай в жiноцтва, воно до тебе благоволитиме.

8

В останню нiч перед Великим постом Паллiда опинилася в зубах лихоманки. Дiвчину витрушувало й викручувало, ii вiбруюче ество викидувало з себе iжу та виводило з потом щось iдке й кисле на запах. Переляканий Лiбр верещав i кидався на охоронцiв, аж поки тi не доповiли про хворобу гетьмановi, а той не розпорядився вислати до пiдземелля палацового медикуса.

Сивий вiрменин, що лiкував Конецпольських ще з днiв Хотинськоi вiйни, оглянув дiвчину, похитав головою й щось буркнув про марказитовi солi[65 - Марказит – вiсмут.]. Алхiмiк роздратовано подивився на золотi перснi, що глибоко вросли у медикусовi пальцi, й поцiкавився, чи, бува, не мае в достойного колеги товченого тiбуронiусу.

– Tiburonius? – спантеличився той.

– Lapis lazuli[66 - Lapis lazuli, tiburonius – давнi назви лазуриту (лат.).], – пояснив Лiбр. – Той, що е в мене, вже був пiдданий кальцинацii й не годиться для лiкування.

– Ви думаете, що в малоi чотириденна лихоманка?

– Переконаний, що iй допоможе сметанкова емульсiя зi згаданим товченим мiнералом.

– Я, колего, все ж таки рекомендую марказитову сiль. Вона найкраще допомагае при лихоманках, що навiдують перебуваючих у пiдземеллях.

– А я не збираюся труiти ii вiсмутом. Брати Голанди застерiгали вiд такого лiкування.