Унія

– Ми стоiмо на тому, що у всi вiки найвищим у нас е держава, – процитував Катона Немирич й одним ковтком спорожнив чарку.

– Істинно так, пане сенаторе, iстинно так, – пустив сльозу сотник й дав знак наповнити чарки. – А щодо Маслового Ставу, то я там часто полюю i з псами, i з кречетами. З радiстю справив би на вашу честь, пане Юрiю, – вiн поклав руку на серце й вклонився до сенатора, – превелику мисливську забаву, але християнам у пiст заборонено проливати кров не лише людську, але й решти божих тварей.

– Я в жодному випадку не став би обтяжувати вас, пане Михайло, своiми захцянками, – так само приклав руку до серця Немирич.

– Просив би лише дати менi людину, яка добре знае тi мiсця. Решту беру на себе.

– Поiдеш з паном сенатором? – звернувся Манойлович до Трифона.

– Я б з радiстю, але ж наш iгумен… – ключар похитав головою.

– Правду каже, – кивнув сотник. – Ігумен в iхнiй кiновii[62 - Кiновiя – чернецька гуртожитна комуна.] зело суворий. Але ми знайдемо вам мужа вправного, котрий все в тих ярах провiдав.

Вам би перед тим правило[63 - Правило – лiтургiя.] вiдстояти.

– Я домовлюся, – пообiцяв Трифон. – Зранку поiдемо до монастиря.

Ранком до горища, де спали Мечислав iз Зоркою, завiтав джура Виговського. Вiн довго гримав у дверi, перш нiж йому вiдкрили й ледве впiзнав у розпатланiй i геть поблiдлiй особi юнака, що тиждень тому залишив трактир «Чворакiй». Намагаючись зайвий раз не знаходитися в напрямi Зоркового дихання, джура передав наказ писаря, зачекав, поки поблiдла особа натягувала свитку, шапку i чоботи, та повiв ii до замкових покоiв.

Мечислав навiть не помiтив, що його товариш залишив горище. Вiн бачив сни з Кассандрою i Калiпсо, якi вимучували його кпинами та дражнили своiми принадами, крутився на прiлiй соломi та клично стогнав.

Коли Зорку привели перед писаревi очi, той разом з вiйськовим суддею розбирав скарги вдових сотничих. Комiсар Шемберг навмисно залишав такi безнадiйнi позови на волю та сумлiння пiдлеглих. Сотничихи привели цiлий натовп родичiв i челядникiв – свiдкiв сусiдських розбоiв – та принесли ворохи старих гетьманських грамот, вжертих плiснявою та покраплених воском.

Люднiсть щiльно стояла за дверима канцелярii та намагалася заглянути до свiтлицi. Звiдти ж лунав жiночiй лемент. Щоб промкнутися до Виговського, джурi довелося попрацювати нагайкою.

Залишивши свару на судейських, вiйськовий писар вийшов до заднього покою, де стояли скринi з реестром та грамотами.