Степовий вовк

З ним сталося те, що й з усiма: вiн досяг того, що було його найглибшою потребою, чого шукав i прагнув усiею душею, але досяг у бiльшiй кiлькостi, нiж це корисно людинi. Спершу те, чого вiн досяг, було його мрiею i щастям, потiм стало гiркою долею. Владну людину руйнуе ii влада, грошовиту руйнують грошi, послужливу – служба, а шукача втiхи – втiха. Так i Степового Вовка зруйнувала його воля. Вiн досяг своеi мети, завжди був незалежний, нiхто йому не наказував, нi до кого йому не треба було пристосовуватись, вiн сам вирiшував, що йому робити, а що лишити.

Бо кожна сильна людина неодмiнно досягае того, до чого мае справжнiй потяг. Та коли вже Гарi повнiстю користався здобутою волею, вiн раптом усвiдомив, що його воля – смерть, що вiн лишився сам, що свiт, на лихо, дав йому спокiй, що люди до нього збайдужiли i навiть вiн сам до себе збайдужiв. Вiн почав повiльно задихатися в дедалi рiдшiй атмосферi iзоляцii i самоти. Бо тепер уже самота й незалежнiсть були не мрiею i метою, а його долею i його карою. Чарiвне бажання вимовлене, i слова вже не можна вернути назад, даремно вiн тужно й покiрно простягав руки, готовий зав’язати стосунки з людьми: тепер вони лишили його самого. Але це не означало, що вони його ненавидiли чи що вiн iм був огидний. Навпаки, вiн мав багато друзiв. І багатьом людям подобався. Але це була тiльки симпатiя i привiтнiсть, його запрошували в гостi, давали йому подарунки, писали приемнi листи, але нiхто не вступав з ним у ближчi взаемини, нi з ким його нiщо не еднало, нiхто не хотiв i не мiг дiлити з ним життя. Тепер його оточувала тиха атмосфера самоти, свiт вiдступився вiд нього, спiлкування стало неможливим, i нiяке бажання, нiяке прагнення не допомагало. Це була одна з важливих особливостей його життя.

Друга особливiсть була та, що вiн належав до породи самогубцiв. Тут треба зазначити, що неправильно називати самогубцями тiльки тих, хто справдi накладае на себе руки.

Серед них е навiть багато таких, що майже випадково стають самогубцями: потяг до самогубства не притаманний iхнiй натурi. Серед безлицих, невиразних людей, не позначених яскравою долею, серед сiрого загалу е багато таких, що самi зводять себе зi свiту, хоч за всiма своiми прикметами не належать до породи самогубцiв, i, знову ж таки, багато чи, може, навiть бiльшiсть тих, кого зараховують до самогубцiв, насправдi нiколи не накладають на себе рук.