Степовий вовк

Як тисячi iнших схожих на нього людей, вiн вважав, що дорога до смертi завжди вiдкрита перед ним, i ця думка була для нього не просто меланхолiйною грою юнацькоi фантазii, а джерелом розради й пiдтримки. А саме: в нього, як i в iнших людей його типу, кожен душевний струс, кожне життеве лихо вiдразу викликали бажання шукати порятунку в смертi. Та поступово вiн виробив собi з цiеi схильностi фiлософiю, яка служила життю. Вiн зжився з думкою про те, що дверi в небуття завжди вiдчиненi перед ним, i це додавало йому сили, викликало бажання скуштувати всi муки й злигоднi.

І коли йому справдi було дуже погано, вiн часом мiг з гiркою радiстю, своерiдною зловтiхою подумати: «А все ж таки цiкаво, скiльки людина може витримати! Якщо вже я не зможу терпiти, менi досить тiльки вiдчинити дверi й втекти». Є багато самогубцiв, яким ця думка додае незвичайноi сили.

З другого боку, всi самогубцi пробують боротися зi спокусою накласти на себе руки.

Кожен з них десь у глибинi душi добре знае: хоч самогубство й порятунок, але порятунок жалюгiдний, до нього можна вдатися хiба що в крайньому випадку, бо, властиво, краще й шляхетнiше вiддати себе на поталу життю, нiж накласти на себе руки. Це знання, це нечисте сумлiння, яке походить з того самого джерела, що й нечисте сумлiння так званих самовдоволених людей, спонукае бiльшiсть самогубцiв довго опиратися спокусi. Вони борються з нею так, як бореться зi своiми нахилами клептоман. Степовому Вовковi теж була добре вiдома ця боротьба, вiн провадив ii, часто мiняючи зброю. Нарештi, десь на сорок восьмому роцi життя, йому сяйнула щаслива, не така вже й невинна думка, що вiдтодi часто його втiшала. Вiн вирiшив, що в день свого п’ятдесятирiччя може дозволити собi самогубство. Вiн домовився сам iз собою, що того дня, залежно вiд настрою, матиме право вибрати, скористатися йому з запасного виходу чи нi. Тепер, хоч би що з ним сталося, чи вiн захворiв би, чи зубожiв, чи зазнав горя й страждань, усе це було б тiльки тимчасове, все не могло тривати довше, нiж тi кiлька рокiв, мiсяцiв, днiв, число яких дедалi зменшувалося. І справдi, пiсля цього йому стало багато легше витримувати рiзнi прикрощi, що ранiше мучили б його довше, а може, навiть звалили б iз нiг.