Степовий вовк

Бо в мiщанському свiтi дiе перелицьований закон великих: «Хто не проти мене, той за мене!»

Спробуймо глянути на Степового Вовка, виходячи з цих засад, i вiн постане перед нами як людина яскравоi iндивiдуальностi i вже через саме це не як мiщанин, бо кожна яскрава iндивiдуальнiсть обертаеться проти свого «я» i мае нахил руйнувати його. Ми бачимо, що в Степового Вовка е великий потяг i до святостi, i до розпусти, а все ж через якусь млявiсть чи iнертнiсть вiн не може злетiти у вiльний бурхливий всесвiт, не може подолати тяжiння важкоi рiдноi планети мiщанства.

Тут його мiсце у всесвiтi, тут його пута. До такого самого типу належить переважна бiльшiсть iнтелектуалiв i митцiв. Тiльки найсильнiшi пробиваються крiзь шар атмосфери, що оточуе цю планету, й досягають космосу, а решта здаеться або йде на компромiс: вони зневажають мiщанство, а все-таки належать до нього, додають йому сили i слави, оскiльки врештi мусять його прийняти, щоб мати змогу жити далi. Життя цих незчисленних людей не виростае в трагедiю, це швидше велика невдача, лиха доля, в пеклi якоi дозрiвав i дае плоди iхнiй хист. Одиницi, що вириваються на волю, попадають у свiт, не обмежений приписами, i яскраво гинуть, вони мають ореол трагiчностi, але iх дуже мало. А для решти, якi не рвуть своiх пут i вiд яких мiщанство часто мае велику користь, вiдкрите трете царство, уявний, але суверенний свiт – гумор. Тим неспокiйним степовим вовкам, вiчним, тяжким страдникам, яким забракло сили, щоб дорости до трагедii, пробитися в мiжзоряний простiр, якi почувають, що покликанi жити у свiтi без приписiв, а проте не витримують його атмосфери, усiм iм, коли iхнiй дух змiцнився в стражданнях i став гнучким, надаеться компромiсний вихiд – гумор. Гумор завжди мае в собi щось мiщанське, хоч справжнiй мiщанин нездатен його розумiти. В його уявнiй сферi здiйснюються плутанi, суперечливi iдеали всiх степових вовкiв: тут можна не тiльки водночас визнавати святiсть i розпусту, прихиляти один до одного полюси, а ще й поширити це поеднання протилежностей на мiщанина. Тут одержимий iдеею Бога може схвалити злочинця або навпаки, але обом, а також усiм iншим, що живуть поза межами умовностей, не можна схвалювати ще й нейтральну, теплувату середину – мiщанство.