Зачарована Десна

Яке прекрасне життя! Небо було блакитне, з невеличкими, як вишневi квiти, хмарками.

Використати в п'есi в нiмецькiй сценi такий прийом: нiмецькому генералу чи, може, й самому Гiтлеру в одповiдальну напружену хвилину приносять листа од генерала такого-то. Вiн ждав цього листа. Було умовлено, що про перемогу вiн сповiстить його листом, змiстовним рапортом. Схопивши листа, Гiтлер зрадiв надзвичайно:

– Перемога! Ось вона! Ось! Єсть перемога! Го-га-га-га! Есть! – Гiтлер забiгав, як у трансi.

– Хайль Гiтлер! – раптом закричав вiн.

Всi пiдхопили його крик. Але не було в ньому радостi. Був один переляк. Дехто знав уже, що перемоги нема, а е поразка.

Гiтлер розривае конверт. Ось вона. Ось.

– Ну давай, давай, давай! – Раптом вiн глянув на всiх. Всi стояли нерухомо. Розкрив листа. Лист випав з рук. Вiн сповiщав про поразку. Гiтлер скам'янiв. Йому одiбрало руку, ногу i язика.

Можливi iншi варiанти розиграшу сцени для сценарiю.

30/V [19]42

Як жаль, що, мабуть, загинув у оточеннi у Шостiй армii Сергiй Воскрекасенко.

Кинув його туди полковий Б., як на зло. Не розвiдавши, не порадившись, не спитавши. Служи, службiст. Зате твоi троянди всi цiлi. Нiхто вже не посмiе обвинуватити тебе в нацiоналiзмi. Нiхто не заiкнеться навiть. Брата, можна сказать, тримав у чорному тiлi i не пожалiв. Тепер зiтхае, принаймнi при менi й Малишку. Вiльнонайманий Воскрекас. Як жаль Сергiя! До чого ж сердешна i чесна полум'яна людина. Як я буду радiти, коли пощастить йому чудом вирватися з того смертного зашморгу…

30/V [19]42

Чуе мое серце, що дiла нашi далеко не такi гарнi, як би це хотiлося.

Не вистачить, певно, сили, а може, й умiння. Великi жертви принесе народ. Заходив сьогоднi Рогозовський з фронту. Сумний, утомлений.

31/V [19]42

Портрети Сталiна, i Молотова, i Будьонного, i св. Георгiя були по всiй Украiнi на мiсцi богiв. Як вони знiмали iх.

Самогон, яким заливають свою тугу i безнадiйний жаль. З колгоспами примирилися. Знiмають портрет Сталiна з пробаченнями.

У Степанiвцi жiнка принесла цивiльну одежу. Побив жiнку (чоловiк) i пiшов з армiею: все ж попав до полону.

– Куди йдеш?

– Чесно? На фронт. Менi жаль, що мiй син такий дезертир.

Син:

– А що, як генерали повтiкали? Не хочу.

– От бачите, яке чортзна-що, не син.

Нiмцiв називають «фараонами».

31/V [19]42

Потрясаючу картину можна зробити, написати монолог про дядька, який знiмав з покуття портрет Сталiна, що висiв був на мiсцi Бога.