Зачарована Десна

Ненавидiв безчестя i прояви поганого смаку. Але де б я не був i що б я не робив, я вкладав усю свою силу, щоб зробити краще, всю душу, всi нерви, всi м'язи. Не жалiв нi себе, нi родини. Я ненавидiв другоряднiсть i боровся з нею скрiзь. Я був добрим учителем, добрим сценаристом, добрим публiцистом i першокласним кiнорежисером. Зараз я тiльки зрозумiв, що це не зовсiм так. Я iнтендант другого сорту. Коли я взнав про це, я зразу подурнiшав. Менi не хочеться нiчого робити. Менi противно не за себе, а за них – i соромно, i жалько.

Але це теж нiчого. Мине. Все проходить. Все минае. Забуду. Почну працювати, як слуга свого народу i його художник. Про нього я мушу думати, йому вiддати всi рештки сил i серед нього умерти тихо. А суржики? Цур iм.

Прочитав попередню сторiнку написаного, менi стало сумно-сумно. Я вперше написав про себе в минулому часi, нiби готуюсь до небуття. Може, воно й справдi не за горами. Падають потроху люди навколо. Нема вже в менi нi страху, нi жалю до себе. Важко носити непохожостi торбу.

Важко бути одному.

Померли, напевне, i мати i батько. Од голоду чи нiмецькоi кулi iменi моiх друзiв[4 - Так у текстi. – Упоряд.]. Хочу i я, де б я не впав, лежати у Киевi на горi, бiля зруйнованоi Лаври над Днiпром. Нема Лаври. Постояла тисячу рокiв, помуляла ворожi ненаситнi дурнi очi. Найшовся мент. Досить. Парк «Культури i не-культури», дорiжки, курява i черговий шедевр архiтектури Харакиса чи Лангбарда – халдеiв невблаганних. Оце-то те. Чи, може, база для продавцiв сельтерськоi води? Був же пiд стiною Лаври «Азвинтрест», всерединi пекарнi, гнiй i ще багато непотребства.

А мо', ще й гору розберуть, щоб не пiдiймалась над Днiпром? Постояла, пора розмитись, розплестись пiском, щоб не було нi високо, нi низько, а так, нiяк собi, по-украiнському.

Боже, Боже, iнтендантськi мрii.

Іди своею дорогою.

6/VI[19]42

Нiмцi нас не завоюють. Нас не можна завоювати. Нас i до революцii нiхто не мiг завоювати. Нас не можна завоювати так же завдяки чомусь, як i не дивлячись на щось.

Я не хочу чомусь перебiльшувати змiст технологii нашоi перемоги, нехай пробачать менi моi сучасники, хоча я i знаю, i вiдчуваю цiлком все велике значення нашоi важкоi, кривавоi i дорогоi перемоги. Менi трудно буде радуватися перемозi. У мене так же не вистачить сил, як не вистачило iх пiсля закiнчення фiльму вже нi на що. Образ нещасноi моеi Украiни, на полях, i на костях, i на сльозах i кровi якоi буде здобута перемога, заслонив уже в моiй душi все.