Зачарована Десна

Я цю трагедiю називаю шекспiрiвською, бо надзавданням влади було зламати художника, примусити його пiти проти свого народу, проти його славноi i водночас кривавоi iсторii, зробити творчiсть митця знаряддям антинародноi пропаганди.

Чи були прецеденти? Та скiльки завгодно! Існуе навiть залежнiсть: чим талановитiший митець, тим бiльший тиск на нього, тим гострiше прагнення тоталiтарних структур поставити його на колiна. Отак народжувалася «хрестоматiя» – «Із-за гiр та з-за високих…», «Людина стоiть в зореноснiм Кремлi», «Партiя веде».

Тут важливо вiдчути, збагнути трагедiю справжнього художника й вiдрiзнити його, митця, вiд запобiгливих трубадурiв, угодовцiв режиму. Якщо в першому випадку вiдбувався стражденний процес ламання характеру в результатi приневолення, то в другому йдеться про людцiв без усяких моральних скрупул, етичних запобiжникiв. Вони функцiонально вправно виконували всi директиви на полi культури, перетворюючи газетнi передовицi на драматургiю, прозу, поезiю, твори образотворчого мистецтва, театру, музики, кiно. І, нарештi, iснувала звичайна шантрапа, бандити, донощики, якi в цьому пiдiгрiтому бульйонi людиноненависницьких пристрастей «плавали-гуляли, як рибка по Дунаю»… Останнi були найнебезпечнiшi.

І ще: творча iнтелiгенцiя iснувала не в безповiтряному просторi. А в повiтрi ширяв непiдробний ентузiазм: маси спiвали, танцювали, завзято працювали, марширували зiмкнутими лавами, й нiхто не мав права випадати з отих лав.

Ця ошукана маса донинi не може позбутися iдеологiчного наркозу. А що казати про оскаженiння 30-х рокiв? Звичайно, й у тоталiтарнiй буденщинi траплялися вiдчайдухи, чия рафiнована iнтелiгентнiсть i людська гiднiсть перевищувала страх, – Валерiан Пiдмогильний, Євген Плужник, Микола Кулiш, Лесь Курбас, Михайло Бойчук… Однак це винятки, i ми не маемо морального права засуджувати тих, хто вiдкуповувався вiд влади чи то вiршами, чи то фiльмами… А ще неприпустимiше все змiшувати за принципом: «Усi вони одним миром мазанi». Не одним! Навiть тодi, коли вiдомих украiнських поетiв загнали в одну кошару й примусили скласти колективну поему-лист «Слово великому Сталiну про визволення Украiни» (ЦДАМЛМ Украiни. – Ф. 590. – Оп. 1. – Од. зб. 22. – Арк. 1—83), – навiть за цих умов були «пролетарськi» поети (типу М. Нагнибiди, в архiвному фондi якого я й виявив цей перл), але iснували й нацiональнi поети – П. Тичина, М. Рильський, М.