Зачарована Десна

Флоренського, який звернув увагу на суперечнiсть у Законi, антиномiю, що розчахнула всю нашу iстоту, все наше iснування – скрiзь i завжди суперечнiсть. Небанальнiсть руйнiвного конфлiкту полягала ще й у тому, що об'ективно iснуючiй антиномii протистояло Шевченкове заповiтне «неложними устами». Украiнська iнтелiгенцiя була вихована на цiй iдеi. І, однак, фатальний поворот iсторii примусив цiлу генерацiю творчоi iнтелiгенцii вже в зрiлому вiцi вiдступитися вiд моральноi максими. Серед найвидатнiших представникiв цiеi когорти був О.

П. Довженко.

Що керувало Довженком, коли вiн 1939 року приховував свое перебування в партii боротьбистiв, зрозумiло. Однак цiлковито незрозумiло, чим керувались упорядник 5-томного зiбрання його творiв i редактор першого тому («Днiпро». – К., 1983), коли зробили двi великi купюри у тiй же таки злощаснiй «Автобiографii». Ось iх змiст: «Я заявив тодi керiвництву – Попову, Любченку й Хвилi, що ними незадоволений. Як тiльки приiхав до Москви, я зразу з великим душевним хвилюванням написав лист товаришевi Й.

Сталiну з проханням захистити мене i допомогти менi творчо розвиватися. Товариш Сталiн мое прохання почув. Я найглибшим чином переконаний, що товариш Сталiн врятував менi життя. Якби я не звернувся до нього вчасно, я, безумовно, загинув би як художник i громадянин. Мене би вже не було. Це я зрозумiв навiть не зразу, але цього я вже нiколи не забуду, й кожний спогад мiй про цю велику благородну людину наповнюе мене почуттям глибокоi синiвськоi вдячностi й поваги до нього» (ЦДАМЛМ Украiни.  – Ф. 690. – Оп. 1. – Од. зб. 16. – Арк. 13—14. Переклад з росiйськоi).

Друга купюра: «Закiнчивши сценарiй (вдеться про «Аероград». – Р. К.), я звернувся в письмовiй формi до товариша Сталiна з проханням дозволити менi прочитати йому особисто цей сценарiй. Як я на це наважився, зараз сам собi дивуюся. Лише пам'ятаю, що далося це менi величезним зусиллям. Але бажання бачити людину, якiй я був зобов'язаний усiм, було настiльки великим i бажання якось вiддячити йому було таким невiдпорним, що я поборов свое хвилювання i лист написав.

Крiм того, в мене була якась внутрiшня глибока впевненiсть, що своiм приходом i читанням я його не шокую.

Великий Сталiн прийняв мене того ж дня у себе в Кремлi, як добрий московський хазяiн, представив мене, схвильованого й щасливого, товаришам Молотову, Ворошилову й Кiрову, вислухав мое читання, схвалив i побажав щасливоi роботи. Я вийшов вiд нього i побачив, що свiт для мене став iншим.