Зачарована Десна

По сутi, боягузтво i байдужiсть чиновника на котурнах, диякона, що читае щодня молитов за парафiю, яку вiн i не любить зовсiм, i не знае, й знати не хоче. Все обумовлено: «кукушка хвалит петуха», тiльки розсiлися на вiточках, i кожна знае свое мiсце. Нехай собi.

Є у мене три теми:

1. Продовження старих персонажiв.

2. Тема про долю жiнки (велика тема).

3. Свiт через звiльнене село у сорок зруйнованих хат, 200 трупiв i двох живих жiнок.

Треба додумати i поеднати iх у один твiр.

Борщiвськi болота.

Записати все, що розповiдав Коган. І обов'язково пiти в ЦК (до) iнструктора Костенка.

Вiйна стала великою, як життя, як смерть. Воюе все людство. Нiби земна куля влетiла в якусь криваву божевiльну туманнiсть. Вiйна стала життям людства. І тема вiйни, отже, на довгi роки буде основною темою мистецтва. І кожна газета уже несе в собi цiлi твори про вiйну. Кожний бiльш-менш порядний нарис ховае в собi безлiч змiсту. Отже, щоб не потонути у безоднi надзвичайних фактiв, треба добре-добре продумати конструкцiю i п'еси, i оповiдання, i сценарiю.

Украiна мусить родити найсильнiшi твори про народ у вiйнi, бодай один твiр. Чи вистачить сили у письменникiв? Гей, хто в лузi, озовися!

30/ІІІ [19]42

Воронеж

Краще вмерти – загинути героем, нiж жити рабом.

Величезнi зграi вороння пiднялися з-за соняшникового лану. Такi, яких нiколи не мислив нiхто, не те що не бачив.

По дорозi тушi дохлих корiв i коней.

Бездомнi конi у соняшниках в напiвзапряжках.

І розстрiлянi селяне (описати iх). Це нiмцi не встигли вивезти.

І скрiзь трупний сморiд.

Проф/есор/ Ільченко:

– Часом був такий сморiд, що людей од нього рвало, у людей болiла голова i втрачалася свiдомiсть. Трупний сморiд, трупний сморiд.

– Ну як поживаете?

– Маемо одстрочку у смертi.

– Т/оваришу/ командир! Дихати не можу. Насiдають. Лупцюють мiнами сильно.

– А ти, сукин син, хотiв чого? Ти думав, нiмцi хлiбом-сiллю стрiчатимуть? Ти куди йшов? На вiйну чи на вечорницi?

Цимбал, Байда, Неборак, Кучерявий, Барабаш, Крапля, Сорока Василь.

Тiтка називае свою хату дотом.

Я бачив фото. На бiдну стареньку хатку, похожу на бабусю, притрушену снiгом, наступають бiйцi i танк, i пiдпис: «Нашi героiчнi i т. i. наступають на дот». Бiдна хатиночка, чого тiльки ти не бачила на свiтi. Хто тебе не грабував, хто не бив тебе, не обстрiлював, якi люди не ночували в тобi.