Зачарована Десна

В такий спосiб Довженко стане комiсаром…

Наведенi свiдчення вiднаходять певне свiтоглядне пiдтвердження в скромних спогадах Сашковоi сестри Полiни Петрiвни, яка оповiла, що влiтку 1918 року до нього додому все приходили селяни з навколишнiх сiл i вони про щось розмовляли цiлими ночами. Сашкова мати не могла збагнути, що може бути спiльного мiж ii освiченим сином i отими селюками. Полiна Петрiвна наводить вiдповiдь молодого Довженка: «Дядьки, мамо, – це iсторiя»…

Оцi фундаментальнi основи бiографiчноi версii, окресленоi колишнiми знайомими Сашка й завуальованоi його «Автобiографii», дозволяють звернутися до конкретного мiфу Довженка, розглянути його складовi, а також глибиннi причини виникнення саме такого мiфу, саме таких мотивiв, як я iх на початку окреслив.

Почну з головного: за життя Олександр Петрович Довженко знав злети офiцiйного визнання, та набагато частiше зазнавав критичного пресингу. І якраз усе, що нинi утвердилось як класика кiно («Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Іван»), було жорстко критиковано, а значно слабкiшi речi («Аероград», «Мiчурiн») пiдносились на щит як визначнi досягнення.

Окремо стоiть фiльм «Щорс». Твiр за образною структурою, вважаю, видатний, хоч i наскрiзь антиiсторичний. Особливiсть його полягае ще й у тiм, що вiн був створений 1939 року на особисте замовлення Сталiна, дiстав Сталiнську премiю, а це робило будь-яку критику неможливою.

Однак митець добре знав голобельну критику i злiва, i справа. Про, скажiмо, розноснi «вiршi» Дем'яна Бедного писали чи не всi дослiдники.

Тим часом про критику, i то дошкульно-принципову, з боку Довженкових друзiв з ВАПЛІТЕ не писали зовсiм. У спогадах Лариси Миколаiвни Петрицькоi наводяться iмена М. Кулiша, Леся Курбаса, М. Йогансена, Остапа Вишнi, І. Днiпровського, К. Кошевського, А. Бучми, якi пiд час бурхливого обговорення фiльму «Іван» в майстернi А. Г. Петрицького скритикували Довженка, а тодi ще й подалися продовжувати дискусiю до клубу iм. Блакитного (ЦДАМЛМ Украiни. – Ф. 237. – Акт № 7 вiд 15. XI. 1992).

Вiдома чеська дослiдниця-украiнiстка Зiна Геник-Березовська в академiчному збiрнику «Литература Чехословакии и советская литература» (1980), розповiдаючи про сприйняття фiльмiв Довженка в Празi 1930 року, зазначила: «Його хвалили, але й засуджували суворо».

А чи були пiдстави? Судiть самi: 1924 року в часописi «Знання» було опублiковано сатиричний памфлет Костя Котка (Миколи Любченка) «Істукрев» («Історiя украiнських революцiй») з iлюстрацiями Сашка Довженка.