Зачарована Десна

«Космос» у контекстi минулоi доби можна розумiти буквально – патерналiстська модель суспiльства визначала мiсце «вчителя, вождя всiх часiв i народiв» приблизно так, як це записано в «Символi вiри»: «…i сидить праворуч з Отцем рiвнопоклоняемий i рiвнославимий…».

Отже, оминаючи до часу питання щиростi й внутрiшньоi заангажованостi, можна сказати, що пiсля поразки УНР i встановлення на Украiнi влади бiльшовикiв Довженко був пiдключений спочатку як талановитий художник, а потiм як кiнематографiст до творення партiйно-державного мiфу.

Одночасно починае творитися легенда про самого митця. «Я ввiйшов у революцiю не тими дверима…» «Автобiографiя», написана самим кiнорежисером, цього питання не прояснюе. Нинi ситуацiя прояснилася. Нове суспiльство диктувало новi канони, а пам'ять художника залишалась на грунтi предковiчного, живилась мiфопоетичними уявленнями того клаптика Чернiгiвщини, де мальовнича рiчечка Убедь впадае в Десну. І слухняно загортала трагiчнi сторiнки минулого… Їх менi розкривали люди, якi добре знали молодого Сашка Довженка.

Варвара Олексiiвна Губенко-Маслюченко розповiла про першу свою зустрiч з Довженком 1920 року в колишньому театрi Берганье. Двадцятишестилiтнiй комiсар освiти й культури з'явився на зустрiч з творчою iнтелiгенцiею Киева… босонiж. Тут уже яскраво вiдчуваеться спрага за образною мiфологiзацiею, новiтньою евангелiзацiею митця – месii вiд нацiональноi культури. А месiя, виявляеться, нещодавно повернувся з Кам'янця-Подiльського, куди вiдступив iз Центральною Радою.

1939 року про це в «Автобiографii» говоритиметься глухо: «Украiнський сепаратистський рух здавався менi тодi найреволюцiйнiшим, найлiвiшим…»

Лариса Миколаiвна Петрицька збагатила моi знання ще цiкавiшим фактом. У Кам'янцi-Подiльському опинились тодi й Остап Вишня, Ю. Липа, Сосюра, Петрицький… Цей вибiр молодостi все життя висiв над iхнiми головами дамокловим мечем.

Лiдiя Євгенiiвна Вовчик-Блакитна, вiдома украiнська революцiонерка-боротьбистка, дещо прояснила менi тогочасну полiтичну ситуацiю, тотально сфальсифiковану бiльшовицькою iсторiографiею.

Молода украiнська iнтелiгенцiя у переважнiй бiльшостi своiй вийшла з села, а отже, тiсно була зв'язана з партiею есерiв – фактично селянською партiею, найвпливовiшою на Украiнi. Есери становили полiтичну бiльшiсть у Центральнiй Радi. Пiсля розгрому Центральноi Ради лiвi есери перейдуть до боротьбистiв-автономiстiв. Тi, в свою чергу, «загублять» програмний автономiзм i стануть членами КП(б)У.