Зачарована Десна

5/IV[19]42

Читав по радiо свою статтю. Бачив усю нещасну Украiну, i матiр свою, i батька, прощався з ними i плакав читаючи.

А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про дiда, про сiнокiс, один собi у маленькiй кiмнатоньцi смiявся i плакав. Боже мiй, скiльки ж прекрасного i дорогого було в моему життi, що нiколи-нiколи вже не повернеться! Скiльки краси на Деснi, на сiнокосi i скрiзь-усюди, куди тiльки не гляне мое душевне око…

Воронеж

Сотня наркомiв. Всi молодого i середнього вiку. Короткошиi, товстi i однаково одягненi.

Багато iдять i часто, гiмнастикою не займаються, i робить нiчого. Вигляд повiтовий. Багато з них у душi не вiрять у своi високi посади. А загалом непоганi люде. Мови не знають i не знатимуть. Розмовляють i думають суржиком.

Уже сталося найстрашнiше, чого я так боявся. На пiвденному фронтi вже разом з нiмцями е полоненi украiнцi, нiбито з добровольчих батальйонiв. Їх розстрiлюють, звичайно, так що й слiду од iх не зостанеться. Проклятий Гiтлер! Скiльки ж народу спантеличить i загубить, скiльки слiз, скiльки буде розстрiлiв i якi страшнi козирi знову даються негiдникам… смiттю, мотлоху людства вперед на много лiт, скiльки поживи для помсти i нищення народу.

На украiнських ланах i селах в огнi i полум'i вирiшуеться доля людства, вирiшуеться велетенська проблема свiтовоi гегемонii, вирiшуеться доля людства на нашiй недолi. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива.

Часом думаю, ой як же ж багато дали ми Гiтлеру для агiтацii проти себе.

І що найбiльше шкода – в таких речах, де нiчого заперечувати i де, по сутi кажучи, нiколи вiн не повинен би мати для себе навiть скориночки.

Буде нас, мати, по горах, по долинах,

Буде нас, мати, по чужих Украiнах!

З народноi пiснi

Ой хоть крикни – не докрикнеш,

Ой хоть свисни – не досвиснеш.

Захiдноукраiнське:

– Ви спекулянти, ви нацiоналiсти!

– Ну так, цiлком вiрно, бо це ж було знаряддя нашоi боротьби, нашого iснування.

– І ви ще хочете, щоб ми вас любили?

– Даруйте, але ж ви прийшли до нас, ви нас визволили з неволi.

Так вилiкуйте нас од мiщанства i нацiоналiзму, а ви нас караете за це. Подумайте, що ви робите? Не можемо ми сьогоднi зробитися такими, якими ви стали за 23 роки. Це цiле життя!

П'ятнадцять сотикiв! Горе, горе… Ми будемо ненавидiти бiдного дядька i карати його за те, що полiз вiн на цi сотики. Ми будемо вбачати в цiм його вину, а не свою помилку.

Вночi налiтали нiмцi, чорт би побрав iхню матiр.