Зачарована Десна

7/IV[19]42

Розтав снiг. На полях трупiв видимо-невидимо. Сморiд. Нiмцi зiгнали бiдних наших жiнок убирати трупи. Жiнки непритомнiли од смороду.

8/IV[19]42

– Чому ви живете четверо в однiй кiмнатi i всi украiнцi?

– А хiба не можна?

– Чому ви не взяли до себе одного?

– Чому тiльки вашим вiрити? І т. д.

Церква Божа непогрiшима. Грiшити можуть окремi лише священнослужителi.

Яка байдужа, по сутi кажучи, до людей фiгурка мого бувшого друга. І яка жалюгiдна, боягузлива.

Кобзаря цитувати трудно. Вiн нагадуе менi огненну пiч, з якоi обережно вихвачують угольки i, перекидаючи iх мiж пальцями, прикурюють…

Особливо трудно вихвачувати цi вуглинки нашим сусiдам. Вони тодi чомусь нагадують менi чортiв, що знаходять у Святому Письмi тексти на свою користь.

Збили крупного нiмецького льотчика-полковника. Полковник попросив у штабi показати йому того великого героя, що збив його, великого лiтуна. Покликали молодого лейтенанта.

Полковник пiдiйшов до лейтенанта i простяг руку.

– Дозвольте пожать руку великому асу, що поборов мене, найбiльшого аса iмперii.

– Іди к такiй матерi. Буду я собi руки гидить, – сказав лейтенант Затуливiтер i одвернувся. – Дозвольте йти, товаришу генерал?

Про командира танковоi бригади, що завжди вiддавав у розмовах военну честь свому ворогу – нiмцям.

Тому вiн ненавидiв журналiстiв i презирав iх за поверхове блюзнiрське писательство i шапкозакидательство паскуд.

Вiн ворогом мiряв себе i свiй народ.

Як вiддають до армii (нрзб) яка дисциплiна i моральний хребет у нiмцiв i чому ми такi хисткi?

10/IV[19]42

Часто думаю собi, як марно пропало мое життя. Яку велику помилку зробив я, пiшовши працювати в кiнематографiю. Шiстнадцять лiт кiнокаторги в цьому… Є в мiщанському смiтнику з обов'язком спiвжиття i спiвробiтництва з мiзерними людцями, що ненавидять мене i що я iх глибоко презираю, як недолюдкiв, неквалiфiкованих, аморальних, без крихiтки святого людцiв, що ненавидять мiй народ i роблять його нещасним.

Скiльки погублено здоров'я, життя з людьми, з якими я не хотiв би нiколи бачитися. Скiльки марно витрачено духовних сил i часу! Коли б усю силу, i пристрасть, i спрямованiсть за цi шiстнадцять рокiв я застосував до письменства, було б уже в мене добрих десять-дванадцять томiв справжньоi лiтератури. А так лежать моi ненаписанi твори, як ненародженi дiти.