Зачарована Десна

Принеси ж вiнок на мою (могилу), надiнеш на мене вiнець з квiтiв, з волошок i любистку, ти так гарно ними пахла.

Збиратимуться дiвчата… (нрзб).

Повернеться Василь до Санi. Повернеться. Обнiме Саню, синочка на руках, що буде великою людиною колись. Коли ж вибухне Василь десь вище дерев…

Чому ж не кинула Саня села? Чому не пiшла з ним разом? Чому не сiла вона в грузовик чи в поiзд? У неi не було чемоданiв. Саня жила на землi, а не в багатоповерховому будинку, у неi не було квартири.

У неi була хата, хатонька з квiтами i земля. Вона обробляла землю свою i прикрашала ii. Вона була частиною народу, того, що зветься тепер безсмертним всiма патетиками, що ним клянуться, що його ненавидять деякi, за що став вiн нечистим, бо остався у нiмцiв.

2/V1942

Коли ж модернi сини Украiни, що оспiвують у вiршах маленький Днiпро i Саню ненавидять, може, ми простимо iм, блазням, по великостi душi своеi, по множеству щедрот своiх i Саниних.

Коли ж Саня працюе на нiмцiв, коли рие вона проти нас шанцi ворожi i плете колючi дроти, коли б'е вона нiмецькi вошi i сiе хлiб для нiмцiв на лану – нехай одсохнуть руки всiм поетам, хто мислить проти неi зле, якщо в хвилини страшного вiдчаю вона i проклинала часом нас, що кинули ii усi були i на Днiпрi не вмерли.

…Вона роздавала бiйцям, стоячи край села коло хати, коло ворiт чи перелазу, все: хлiб, молоко, кисле i солодке, сало, потiм воду. Василю вона давала воду з вiдра.

Вiн напився, пiдняв голову, i вони подивилися одне на одного. Вечiр був.

Прощай. Прощай.

Плаче Саня-Ярославна. Летить зозулею на схiднi воронезькi степи. Спустошена вернулася до хати. Стала вона кам'яною.

– Зi мною, мамо, можна вже робити, що завгодно. Я кам'яна i зостануся кам'яною на всю вiйну. Я викреслю вiйну з свого життя, я кам'янiю, у мене серце закам'янiло.

– Чому ти не спiваеш?

– Я кам'яна. Мiй чоловiк на вiйнi. Я не можу спiвати.

– Вона дiвка!

– Я жiнка.

– Хто твiй чоловiк?

– Червоноармiець.

– Брешеш. Роздягнiть та роздивiться ii.

Роздягли ii гiтлерiвцi. Увечерi Саня була сива. Вона лежала гола серед розiрваноi одежi, сива i була похожа на мармурову статую на своiй могильнiй плитi.

Вона була повна горем вщерть уже давно. Горе давно вже переливалося через ii вiнце. Вона була мокра, у холодному потi. Їй здавалося, що вона вмерла.