Зачарована Десна

Може, вiн убив першого фашиста за вбивство, за повiшення батька, чи брата, чи дядька.

Як командир послав бiйця роззброювати хлопця. Боець був хоробрий i мав непоганi дiла з нiмцями, але хлопця взяти не мiг. Довелося кликати пiдмогу i брати хитрощами. Коли його схопили, вiн плакав i кусався. Вiн боявся, що його розстрiляють, i вирiшив дорого продати свое життя.

Ще краще: пiшла мати i вхопила його. Потiм уже бiйцi.

– Кажи, будеш стрiляти?

– Буду.

Або:

– Тарас, iди подивись, он у хату коней привели.

Он подивись, якi гарнi конi.

– Бре.

Деталь: бомбардування «мессершмiтiв». Тарас кричить: «Не стiйте там, ховайтесь у щiлину». І т. д. Словом, Тараса приводять до командира два бiйцi, не приводять, а приносять на руках, обое втомленi i пiтнi, така велика сила пристрастi одолiла Тараса. Вiн вертiвся, як в'юн, i захищався, як тiльки мiг.

– Товаришу командир, я б вам легше фрiца принiс, нiж оцього пацана.

Розмова командира з Тарасом. Тарас – розвiдник.

– Де ти навчився стрiляти?

– Уночi за хлiвом.

Фрiци стрiляють, i я пристрiлюю. А оце як був бiй, так я стрiляв по них iз свого дота.

– Скiльки ти убив?

– Шiсть фрiцiв.

У Тараса був дот. Найти мiсце правдиве для дота. Крiм дота, у Тараса був i весь арсенал зброi.

У Тараса проявився якийсь невiдомий, надзвичайний iнстинкт бiйця-воiна. Його хитрiсть, витривалiсть, i упертiсть, i надзвичайне вмiння стежити за ворогом були винятковi. Головною перешкодою у Тараса була мати. Вона з ним не церемонилась, i йому таки перепадало.

Тарас i нiмцi. Тарас i дiти. Тарас i повiшенi. Тарас – розвiдник. Приклади його спостережливостi.

6/V

Тарасiв дот був у дядьковiй погребнi, а ще краще – у дядьковiй печi. Дядькову хату i двiр геть-чисто розбито снарядом, лишилася тiльки велика старовинна пiч. «Хата» була на вiдсторонi, i всi про неi забули. Там i влаштував свiй дот Тарас. Крiм того, у нього був льох з таемним ходом. Вiн пропадав цiлими днями, як провалювався.

В оповiданнi про матiр: нiмцi дiзналися, що пораненi – не сини, через iхне невмiння говорити по-украiнськи.

Тарас Бульба

Тарас був месник. Коли нiмцi привезли з лiсу до села дванадцять трупiв партизанiв i зiгнали все село для опiзнання трупiв, нiхто нiкого не пiзнав.

– Не нашi це люди. З якогось, може, iншого села, не знаемо ми цих людей.

Довго добивалися нiмцi признання i таки не дiзналися. Це ж саме повторилося i через тиждень, коли привели п'ятьох живих. Нiхто iх не пiзнав. Не впiзнав i Тарас.