Зачарована Десна

Довго будуть лежати великi руiни, до моеi вже смертi.

4/V 1942

Якщо вся доблесть синiв Украiни у Вiтчизнянiй вiйнi, всi жертви i страждання народу i вся переможна сила пiсля вiйни хитроумними руками i перами вiдповiдних молодцiв оформиться в единий… котел, а на рахунок украiнцiв цими ж таки руками випреться штучно утворена гiтлерiвська петлюрiвщина й антисемiтизм з усiма наслiдками м'ясорубок, краще б менi вмерти i не знати бiльш людськоi пiдлостi i бездонноi ненавистi i бездонноi вiчноi брехнi, якою оплутанi ми.

Бiйцi i лейтенанти орють на фронтi, оборюють зенiтнi гармати. Цю землю можна iсти, а вмерти за неi – хоч зараз.

Спiвають уночi украiнських пiсень. Таке життя, такi люди, такi урочистi настроi, що тiльки на вiйнi.

Конi в хатах. Цiлий корпус. Хлопчаки зiйшлися i розмовляють, хвастають, у кого в хатi кращi конi. Якi конi розумнi, що вони iдять, що люблять, як iх зовуть.

5/V 1942

– Ну, как нравится на фронте?

– А ми украiнським братам помагаем, – вiдповiв вiрменин-боець.

Таджики привезли подарунки. «Помагаем украiнським братам».

Там, на фронтi, справжне братство народiв-бiйцiв. Всi народи, всi нацii – всi рiвнi, у всiх однакова любов до Батькiвщини, до дiтей…

Тут залицяються до жiнки, що носить воду. Тут плачуть, коли штаб iде далi.

В кiлометрi од фронту орють, завидують один одному.

– Глибше!

– Що, не важко?

– Чого важко? Цю землю можна iсти.

Бiйцi i командири сiють, сiють! Орють i сiють! Я дивлюсь на це i плачу од радостi.

Написати новелу про хлопчикiв, що у них у хатах стоять конi.

Розмова, у кого кращi конi. Потiм про трофеi – у кого що е (у кожного збiрка речей, здобутих вiд убитих нiмцiв).

Про хлопчикiв не простих, а хитрющих розвiдникiв, надзвичайно спостережливих i розумних.

– А у нас ще стоiть собако-мiна… – ударив напослiдок один хлопчик другого.

– Яка собака?

– Протитанкова собака.

Тут пiшов довгий дитячий диспут.

У хлопчикiв мусить бути досконала вiйськово-технiчна термiнологiя.

6/V 1942

Наказ здати зброю пiд страхом розстрiлу. І от до командира приходить жiнка i просить роззброiти ii хлопця. У хлопця – арсенал трофеiв. Вiн крав зброю.

– Ви знаете, що вiн раз накоiв? Застрелив офiцера.

– Брешете.

– От щоб я пропала! Щоб я перелякалася… i т. д.

– Потiм вiн убив ще двох фашистiв, тiльки матерi не признався, бо за офiцера я йому таки добре побила с… попругою.