Круговерть

Ця дiвчина з’являлася на сценi лише на свiтлинi – Джек тримав ii портрет на коминку у вiтальнi в Дикому Полi. Гелен, природно, ревнувала.

А тепер – до захоплюючих подiй. Старий «Арапахо» Граймс однiеi ночi вмирае вiд грудноi жаби – це пошепки повiдомляе нам на сценi Гелен у присутностi лише його секретаря. І того ж дня фермер залишив 647 тисяч готiвкою у своiй бiблiотецi (на ранчо!), щойно отриманих за продаж череди худоби на Сходi (ось як чому ми платимо такi високi цiни за вiдбивну!). І грошi – наче корова язиком злизала.

Джек Валентайн був единим, хто перебував поряд iз мiльйонером, коли той (буцiмто) дав дуба.

«Бог свiдок, я люблю його, але якщо вiн зробив це вчинок…» Ви ж усе розумiете? І тодi згадують про не надто пристойну дiвчину з П’ятоi авеню, котра так i не виходить на сцену. Чи можемо ми ii в чомусь звинувачувати, коли Театральний траст обмежуе цiни на квитки, а сукнi на спинi застiбае помiчник режисера, бо кравчинi зараз коштують занадто дорого?

Але постривайте. Настае кульмiнацiя. Гелен Граймс бiльше вже не може стримуватися.

Вона переконуе себе в тому, що Джек Валентайн – не лише пiдступний, але й користолюб. Втрати 647 тисяч доларiв i коханця в галiфе для верховоi iзди з такими лампасами по боках, як температурна крива хворого на черевний тиф, цiлком достатньо, щоб вивести зi себе будь-яку шляхетну ледi. Ось так!

Вони стоять у бiблiотецi (на ранчо!), прикрашенiй головами лосiв на стiнах (хiба лосi жили колись в Амагенсеттi?), i починаеться розв’язка. Не знаю цiкавiшого мiсця у виставi, нiж розв’язка пiсля кульмiнацii.

Гелен вважае, що грошi поцупив Джек. Бо хто ще був там, щоб iх прихопити? Адже директор просидiв бiля каси, оркестр не покидав своiх мiсць у ямi i нiхто не мiг пройти повз швейцара Старого Джиммi, якщо тiльки не змiг би показати скайтер’ера або автомобiль як гарантiю власноi платоспроможностi.

Остаточно втративши голову, як ми й повiдомляли ранiше, Гелен каже Джеку Валентайну: «Розбiйник i злодiй, i, що ще гiрше, – викрадач довiрливих сердець, тебе чекае ось яка доля!»

У цьому мiсцi вона, певна рiч, вихоплюе надiйний револьвер 32-го калiбру.

«Але я буду милостивою, – править далi Гелен. – Ти житимеш, i це буде твоiм покаранням. Я тобi покажу, як легко могла б вiдправити тебе на смерть, яку ти заслуговуеш. Їi портрет на коминку. Я пошлю в ii вродливе личко кулю, яка мала б пронизати твое боягузливе серце».

І вона це робить. Немае жодних слiпих набоiв або помiчникiв, котрi гримають за сценою.