Кобзар. Вибрані твори

«О милий Боже Украiни!

Не дай пропасти на чужинi,

В неволi вольним козакам!

І сором тут, i сором там —

Вставать з чужоi домовини,

На суд Твiй праведний прийти,

В залiзах руки принести,

І перед всiми у кайданах

Стать козаковi…»

«Рiж i бий!

Мордуй невiру-бусурмана!» —

Кричать за муром. Хто такий?

Гамалiю, серце млiе:

Скутар скаженiе!

«Рiжте! бийте!» – на фортецi

Кричить Гамалiя.

Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги,

Козацтво преться без ваги —

І покотились яничари.

Гамалiя по Скутарi —

По пеклу гуляе,

Сам хурдигу розбивае,

Кайдани ламае.

«Вилiтайте, сiрi птахи,

На базар до паю!»

Стрепенулись соколята,

Бо давно не чули

Хрещеноi тii мови.

І нiч стрепенулась:

Не бачила стара мати

Козацькоi плати.

Не лякайся, подивися

На бенкет козачий.

Темно всюди, як у будень,

А свято чимале.

Не злодii з Гамалiем

Їдять мовчки сало

Без шашлика. «Засвiтимо!»

До самоi хмари

З щоглистими кораблями

Палае Скутара.

Вiзантiя пробуркалась,

Витрiщае очi,

Переплива на помогу,

Зубами скрегоче.

Реве, лютуе Вiзантiя,

Руками берег достае;

Достала, зикнула, встае —

І на ножах в кровi нiмiе.

Скутар, мов пекло те, палае,

Через базари кров тече,

Босфор широкий доливае.

Неначе птахи чорнi в гаi,

Козацтво смiливе лiтае.

Нiхто на свiтi не втече!

Огонь запеклих не пече.

Руйнують мури, срiбло, злото

Несуть шапками козаки

І насипають байдаки.

Горить Скутар, стиха робота,

І хлопцi сходяться, зiйшлись,

Люльки з пожару закурили,

На байдаки – та й потягли,

Рвучи червонi гори-хвилi.

Пливуть собi, нiби з дому,

Так, буцiм гуляють,

Та, звичайне запорожцi,

Пливучи спiвають:

«Наш отаман Гамалiя,

Отаман завзятий,

Забрав хлопцiв та й поiхав

По морю гуляти,

По морю гуляти,

Слави добувати,

Із турецькоi неволi

Братiв визволяти.

Ой приiхав Гамалiя

Аж у ту Скутару,

Сидять брати-запорожцi,

Дожидають кари.