Кобзар

Кобзар

Тарас Григорович Шевченко

«Кобзар» – збiрка творiв Тараса Шевченка, генiя украiнського народу. Надзвичайно простою милозвучною мовою автор передае красу й велич нашого народу, iз його звичаями й традицiями, радощами й трагедiями; змальовуе героiчну боротьбу за краще щасливiше майбутне, вчить любити Украiну з ii неймовiрно красивою природою та незрiвнянною солов’iною мовою, закликае боротися до останнього подиху.

Тарас Григорович Шевченко

Кобзар

ПРИЧИННА

Реве та стогне Днiпр широкий,

Сердитий вiтер завива,

Додолу верби гне високi,

Горами хвилю пiдiйма.

І блiдий мiсяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синiм морi,

То виринав, то потопав.

Ще третi пiвнi не спiвали,

Нiхто нiгде не гомонiв,

Сичi в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипiв.

В таку добу пiд горою,

Бiля того гаю,

Що чорнiе над водою,

Щось бiле блукае.

Може, вийшла русалонька

Матерi шукати,

А може, жде козаченька,

Щоб залоскотати.

Не русалонька блукае —

То дiвчина ходить,

Й сама не зна (бо причинна),

Що такее робить.

Так ворожка поробила,

Щоб меньше скучала,

Щоб, бач, ходя опiвночi,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торiк покинув.

Обiщався вернутися,

Та, мабуть, i згинув!

Не китайкою покрились

Козацькii очi,

Не вимили бiле личко

Слiзоньки дiвочi:

Орел вийняв карi очi

На чужому полi,

Бiле тiло вовки з'iли, —

Така його доля.

Дарма щонiч дiвчинонька

Його виглядае.

Не вернеться чорнобривий

Та й не привiтае,

Не розплете довгу косу,

Хустку не зав'яже,

Не на лiжко – в домовину

Сиротою ляже!

Така ii доля… О боже мiй милий!

За що ж ти караеш ii, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькii очi?.

Кого ж iй любити? Нi батька, нi неньки,

Одна, як та пташка в далекiм краю.

Пошли ж ти iй долю, – вона молоденька,

Бо люде чужii ii засмiють.

Чи винна голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокiл убив?

Сумуе, воркуе, бiлим свiтом нудить,

Лiтае, шукае, дума – заблудив.

Щаслива голубка: високо лiтае,

Полине до бога – милого питать.