Кобзар

Кого ж сиротина, кого запитае,

І хто iй розкаже, i хто тее знае,

Де милий ночуе: чи в темному гаю,

Чи в бистрiм Дунаю коня напова,

Чи, може, з другою, другую кохае,

Їi, чорнобриву, уже забува?

Якби-то далися орлинii крила,

За синiм би морем милого знайшла;

Живого б любила, другу б задушила,

А до неживого у яму б лягла.

Не так серце любить, щоб з ким подiлиться,

Не так воно хоче, як бог нам дае:

Воно жить не хоче, не хоче журиться.

«Журись», – каже думка, жалю завдае.

О боже мiй милий! така твоя воля,

Таке ii щастя, така ii доля!

Вона все ходить, з уст нi пари.

Широкий Днiпр не гомонить:

Розбивши, вiтер, чорнi хмари,

Лiг бiля моря одпочить,

А з неба мiсяць так i сяе;

І над водою, i над гаем,

Кругом, як в усi, все мовчить.

Аж гульк – з Днiпра повиринали

Малii дiти, смiючись.

«Ходiмо грiться! – закричали. —

Зiйшло вже сонце!» (Голi скрiзь;

З осоки коси, бо дiвчата). …

«Чи всi ви тута? – кличе мати. —

Ходiм шукати вечерять.

Пограемось, погуляймо

Та пiсеньку заспiваймо:

Ух! Ух!

Солом'яний дух, дух!

Мене мати породила,

Нехрещену положила.

Мiсяченьку!

Наш голубоньку!

Ходи до нас вечеряти:

У нас козак в очеретi, в осоцi,

Срiбний перстень на руцi;

Молоденький, чорнобровий;

Знайшли вчора у дiбровi.

Свiти довше в чистiм полi,

Щоб нагулятись доволi.

Поки вiдьми ще лiтають,

Посвiти нам… Он щось ходить!

Он пiд дубом щось там робить.

Ух! Ух!

Солом'яний дух, дух!

Мене мати породила,

Нехрещену положила».

Зареготались нехрещенi…

Гай обiзвався; галас, зик,

Орда мов рiже. Мов скаженi,

Летять до дуба… нiчичирк…

Схаменулись нехрещенi,

Дивляться – мелькае,

Щось лiзе вверх по стовбуру

До самого краю.

Ото ж тая дiвчинонька,

Що сонна блудила:

Отаку-то iй причину

Ворожка зробила!

На самий верх на гiллячцi

Стала… в серце коле!

Подивись на всi боки

Та й лiзе додолу.

Кругом дуба русалоньки

Мовчки дожидали;

Взяли ii, сердешную,

Та й залоскотали.

Довго, довго дивовались

На ii уроду…

Третi пiвнi: кукурiку! —

Шелеснули в воду.

Защебетав жайворонок,

Угору летючи;

Закувала зозуленька,

На дубу сидячи;

Защебетав соловейко —

Пiшла луна гаем;

Червонiе за горою;

Плугатар спiвае.

Чорнiе гай над водою,

Де ляхи ходили;

Засинiли понад Днiпром

Високi могили;

Пiшов шелест по дiбровi;

Шепчуть густi лози.