Сім’я Оппенгеймів

Мартiн Оппенгейм не любить заставляти чекати на себе. Але йому вдвiчi прикро, що вiн примусить чекати Генрiха Вельса. І без того розмова з Вельсом навряд чи може бути втiшною.

Мартiн Оппенгейм сидить у машинi прямо, не обпираючись. Не можна сказати, щоб поза в нього була красива i непримушена. Всi Оппенгейми вiдзначаються важкотiлiстю. Едгар, лiкар, менше, а Густав трохи скидае ii з себе спортом. Мартiн на такi речi не мае часу. Вiн людина дiлова, батько родини, обтяжений багатьма рiзноманiтними обов’язками. Вiн сидить, випрямившись, пiдвiвши велику голову, закривши очi.

Так, вiд розмови з Генрiхом Вельсом нiчого втiшного ждати не можна. Взагалi нинiшне дiлове життя рiдко приносить щось втiшне. Не слiд було примушувати Вельса ждати. Можна ж було б вiдвезти портрет дiда увечерi, не було нiякоi потреби робити це вранцi. Вiн любить Густава, але й заздрить йому. Густав живе безтурботно. Навiть занадто безтурботно. І Едгар, лiкар, теж не обтяжуе себе турботами. А йому, Мартiновi, довелося взяти на себе справу Іммануеля Оппенгейма.

До бiса важко в нинiшнi часи, часи кризи i зростаючого антисемiтизму, з гiднiстю репрезентувати спадкову фiрму.

Мартiн здiймае твердий капелюх, проводить рукою по рiдкому чорному волоссю, злегка зiтхае. Не слiд було примушувати Вельса чекати.

Ось i майдан Денгоффа, який кишить народом. Уже зовсiм близько. Ось i будинок, нарештi. Затиснутий сусiднiми будинками, вузький, старомодний, але мiцний, збудований у давнi часи i на довгi часи, вiн вселяе довiр’я. Автомобiль ковзнув повз усi чотири великi вiтрини, зупинився бiля головного пiд’iзду.

Мартiн охоче вистрибнув би з машини, але стримав себе: треба дбати про солiднiсть.

Перед тим як штовхнути обертнi дверi, старий швейцар Лещинський виструнчився. Мартiн Оппенгейм, як i щодня, доторкнувся одним пальцем до капелюха. Август Лещинський служив у фiрмi ще з часiв Іммануеля Оппенгейма i був обiзнаний з усiма дрiбницями. Вiн знав напевне, що Мартiн iздив до брата Густава вiтати його з п’ятдесятирiччям.

Чи виправдовував старий спiзнення з такоi причини? Обличчя Лещинського з сивими, цупкими вусами завжди було похмуре, i тримався вiн завжди дерев’яно. Сьогоднi ж вiн витягнувся перед Мартiном особливо прямо i нерухомо – вiн явно виправдовував поведiнку свого патрона.

Проте Мартiн був менш задоволений з себе, нiж його портье з нього. Вiн пiднявся на третiй поверх. Увiйшов до контори через бiчнi дверi. Йому не хотiлося бачити, як Генрiх Вельс сидить i чекае на нього.