Сім’я Оппенгеймів

Хвалити бога, що в Густава стiльки ще iнших iнтересiв. Густав, справдi, мила людина. Безперечно, вiн запросив обох уповноважених фiрми, щоб зробити йому, Мартiновi, приемне. У Густава легка рука, вiн щасливець. Мартiна радуе його щастя. Вiд душi радуе також i щастя та слава Едгара. Але не всiм так легко все даеться. Добре, нехай вiн, Мартiн, буде тим, кому випала важча доля. Вiн витягае з кишенi пенсне, протирае скельця, кладе його назад.

У раптовому поривi вiн пiдходить до Густава, легко торкаеться його руки i веде його до Клари та Жака Лавенделя.

І ось вони сидять всi вкупi, вся сiм’я Оппенгеймiв, сидять широко, мiцно. Часи бурхливi, не раз вже iх загрожував змити потiк, але вони витримають, вони мiцно стоять на ногах. Вони й портрет старого Іммануеля Оппенгейма нерозривно зв’язанi, iм не доводиться червонiти перед цим портретом, його фарби через них не зблiднуть. Вони завоювали собi в цiй краiнi мiсце, добре мiсце, але вони й заплатили за нього добре.

Гостi помiчають сiмейну групу, звертають на неi увагу, вiдходять убiк, i сiм’я Оппенгеймiв залишаеться у своему колi.

Пiдкреслений сiмейний характер цiеi сцени найбiльше сподобався довiреному Брiгеровi. Йому подобалася всяка солiдарнiсть.

– Згуртованiсть, – каже вiн професоровi Мюльгейму, – це найголовнiше. Ми, евреi, на щастя, ще тримаемося гурту. Як мавпи. Тому з нами нiчого лихого не трапляеться. Нехай сто разiв пiдрублять пiд нами дерево, один з нас все ж таки полiзе вище, а ми, iншi, як мавпи, ухопимося за його хвiст, i вiн потягне i нас за собою вгору.

Фрау Емiлiя Франсуа вiд усього серця заздрить жiночiй половинi Оппенгеймiвськоi сiм’i i розумiнню сiмейного обов’язку в ii чоловiчiй половинi; безперечно, нiхто з чоловiкiв Оппенгеймiв не буде ризикувати необережним словом i пiддавати небезпецi дружину та дiтей. Рут Оппенгейм великими настiйливими очима дивиться на дядька Густава: людину, яка так ясно вiдчувае згуртованiсть з своею сiм’ею, вона зумiе кiнець кiнцем ввести в ту обширнiшу сiм’ю, до якоi вiн належить з народження.

І Сибiла Раух оглядае сiмейну групу Оппенгеймiв. Вона стоiть збоку, точна й рiшуча, ii очi злiсно поблискують з-пiд високого, впертого дитячого лоба; нiхто б не сказав тепер, що портрет Андре Грейда – карикатура. На диво чудернацька iдея у Густава – демонструвати перед гостями зворушливу сiмейну сцену. Сантименти. Мiщанство.