Сім’я Оппенгеймів

– Доповiдь майже готова. Адже я повинен був читати ii наступного тижня, – пояснюе Бертольд, i це звучить мало не як вибачення.

– Дуже шкодую, – каже Фогельзанг твердо, проте дуже ввiчливо. – Я такi загальнi теми не люблю. Я принципово не бажаю допускати iх.

Бертольд бере себе в руки, але не може стриматися, щоб його м’ясисте обличчя трохи не затремтiло. Фогельзанг помiчае це не без деякого задоволення. Щоб приховати його, вiн повторюе:

– Дуже шкодую, що ви витратили стiльки працi. Але, кiнець кiнцем, кожна праця сама в собi несе нагороду.

Бертольд трохи зблiд. Але Фогельзанг мае рацiю. За неповну годину навряд чи впоратися з «Гуманiзмом». Фогельзанг Бертольдовi несимпатичний, але вiн все-таки молодець, – вiн показав це пiд час уроку.

– Яку тему запропонували б ви натомiсть, пане доктор? – запитуе Бертольд. Його голос звучить хрипко.

– Треба подумати, – мiркуе Фогельзанг. – Мiж iншим, як ваше прiзвище?

Бертольд Оппенгейм називае себе. «Ага, – думае вчитель. – Тепер усе зрозумiло.

Звiдси i незвичайнiсть теми». На це прiзвище вiн уже звернув увагу, проглядаючи класний журнал. Оппенгейми-евреi i Оппенгейми-християни. Довго морочитися, однак, не доводиться: еврея, розкладника, ворога – звичне око зразу бачить. «Гуманiзм i двадцяте столiття». Вони завжди ховаються пiд маскою великих слiв.

– Як би ви поставилися, – каже Фогельзанг можливо простiше, товариським тоном («З цим небезпечним хлопцем треба бути сугубо насторожi»), – як би ви поставилися до доповiдi про Армiнiя Германця? Що ви думаете про тему: «Чим е для нас, сучасникiв, Армiнiй Германець»?

Учитель Фогельзанг дерев’яно сидить на кафедрi i пильно дивиться в обличчя юнака.

«Загiпнотизувати вiн мене хоче, чи що? – думае Бертольд. – Армiнiй Германець. Його звуть Герман Херуск. А втiм, Армiнiй чи Герман, Германець чи Херуск, менi це байдужiсiнько. Не до душi менi воно». Бертольд зосереджено дивиться на розрiзане прямим шрамом обличчя вчителя, на нерухомi тьмяно-блакитнi очi, на високий комiрець.

«Тема менi не до душi. По-моему, вона менш цiкава. Але, коли я скажу «нi», вiн певне вважатиме це за полохливiсть. Це просто виклик менi. Ясно, голубчику. Я скажу йому, що подумаю. А вiн менi вiдповiсть: «Добре, друже, подумайте». І звучати це буде як: «Ухиляешся, брате…» А хiба я ухиляюся?»

– Чим для нас, сучасникiв, е Армiнiй Германець? – повторюе квакаючий голос Фогельзанга. – Ну, як, Оппенгейм?

– Добре, – каже Бертольд.