Сім’я Оппенгеймів

Шрам його на правiй щоцi налився кров’ю, але обличчя лишалося нерухомим, як маска, а слова, нiби незалежно вiд нього, виходили з отвору мiж високим комiрцем i бiлявими вусиками. Схiднопрусська протяжна говiрка надавала незвичайного звучання декламацii Фогельзанга. Увесь його вигляд був трохи смiшний. Але берлiнська молодь тонко розрiзняе, хто щирий, а хто кривляеться. Семикласники вiдчували, що людина на кафедрi хоч i смiшна, але говорить вiд усього серця. Вони не смiялися, вони дивилися на нього, на свого нового вчителя, з цiкавiстю i навiть, може, з певною нiяковiстю.

Коли пролунав дзвiнок, у Бернда Фогельзанга склалося враження: перемога по всiй лiнii. Вiн перемiг сьомий клас берлiнськоi лiберальноi, неслухняноi гiмназii. Ректор Франсуа, ця мокра курка, певно здивуеться. Звичайно, клас уже заражений розкладаючою отрутою берлiнського вiльнодумства, але Бернд Фогельзанг певний себе: вiн це дитинча приборкае.

На п’ятнадцятихвилиннiй перервi вiн викликае до себе обох учнiв, якi мають незабаром читати реферати.

Вiн свято додержуеться принципу нацiонал-соцiалiстського «вождя»: «слово сказане важливiше за слово написане», – i тому надае особливого значення доповiдям-рефератам. З першим iз доповiдачiв вiн зговорюеться швидко. Той збираеться читати про Нiбелунгiв, i тема його називаеться: «Чого може навчитися наше поколiння на боротьбi Нiбелунгiв проти короля Етцеля?»

– Правильно, – каже Фогельзанг, – воно може багато чого навчитися.

Ну, а чого хоче другий, цей сiроокий? «Гуманiзм i двадцяте столiття».

Фогельзанг уважно вдивляеться в сiроокого. Здоровий хлопчина, примiтний, волосся чорне, а сiроокий. У Берлiнi такий хлопець може iмпонувати, але в лавах теперiшньоi молодi йому навряд чи е мiсце.

– Як ви сказали? «Гуманiзм i двадцяте столiття»? – перепитуе Фогельзанг. – Але чи можливо за якусь годину або навiть менше розiбрати з користю таку обширну тему?

– Пан доктор Гейнцiус дав менi деякi вказiвки, – скромно зауважуе Бертольд, стримуючи прекрасний мужньо-низький голос.

– Мене дивуе, що мiй попередник дозволяв теми такого загального характеру, – продовжуе доктор Фогельзанг. Голос його звучить рiзко, квакаюче, запально.

Бертольд мовчить. Що вiн може на це сказати? Доктор Гейнцiус, який безперечно мiг би сказати на це багато чого, лежить на Штансдорфському кладовищi. Бертольд сам кинув лопату землi на його могилу, доктор Гейнцiус допомогти йому не може.

– Чи довго ви працювали над цiею темою? – квакае голос нового вчителя.