Сім’я Оппенгеймів

Германа, переможеного римлянами, вбили своi ж компатрiоти: його тесть дивився з iмператорськоi ложi, як дружину й сина Германа римляни вели за трiумфальною колiсницею.

Чим е для нас Армiнiй Германець? Загальнi мiркування не задовольняли Бертольда. Йому потрiбнi були конкретнi образи. Бiй. Три легiони. Один легiон – це майже шiсть тисяч чоловiк – з обозом та iншим – вiд десяти до двадцяти тисяч. Болота. Лiси. Напевне, щось подiбне до бою пiд Танненбергом. Табiр з повозок, клубочиться туман. Германцi ненавидiли головним чином римських юристiв, для них вони вигадували вишуканi катування.

Германцi, – читав Бертольд у нiмецького нацiоналiста, iсторика Зека, – вважали, що публiчне право iде проти iндивiдуальноi честi. Вони не хотiли нiякого права. Це було головною причиною повстання.

Обов’язково треба уявити собi обличчя Германа, – це було ясно Бертольдовi спочатку. З великим напруженням вiн не раз намагався намалювати собi образ Германа. Пам’ятник у Тевтобурзькому лiсi – великий цоколь з самою тiльки статуею – нiчого не давав.

– Дурним твiй Герман безумовно не був, – говорив Бертольдовi Гейнрiх Лавендель. – Але в цих хлопцiв голова працювала якось iнакше, нiж у нас. Щось на зразок розуму дикуна. Одне лише можна сказати напевне: хитрий вiн був.

«Напевне, мав вiн ту пiвнiчну хитрiсть, – думав Бертольд, – про яку тепер так багато говорять. Докторовi Фогельзангу вона теж властива».

Вночi Бертольд довго не мiг заснути (останнiм часом це траплялось досить часто), – вiн лежав, увiмкнувши тiльки маленьку лампочку бiля лiжка.

На нiжному малюнковi шпалер сотнi разiв повторювався фантастичний птах, що сидiв на звисаючiй тонкiй гiлцi. Коли трохи примружити очi, то контури пташиного черевця та лiнiя гiлки перетворюються в обрис людського обличчя. Так ось воно нарештi: обличчя Армiнiя. Широкий лоб, плоский нiс, довгий рот, коротке, але сильне пiдборiддя. Бертольд усмiхнувся. Тепер вiн його знайшов, цього Германа. Тепер вiн покаже докторовi Фогельзангу. Вiн заснув заспокоений.

До цього моменту Бертольд нi з ким, крiм Гейнрiха Лавенделя, не говорив про своi труднощi. А тепер мовчазнiсть його перетворилась на свою протилежнiсть. Тiльки з батьками вiн i далi вiдмовчувався. Вони добре бачили, що Бертольд чимсь стурбований, але вони знали з досвiду: коли його розпитувати, вiн стане ще упертiшим. Тому вони чекали, поки вiн заговорить сам.

Але Бертольд розмовляв з багатьма людьми, i йому доводилося чути дуже рiзнi погляди.