Сім’я Оппенгеймів

Ось, наприклад, багатий на життевий досвiд шофер Францке. Для нього бiй у Тевтобурзькому лiсi не становив нiякоi проблеми.

– Ясно, брате, – рiшуче сказав вiн. – За тих ще часiв нацiонал-соцiалiзм мав, так би мовити, свое виправдання.

А Жак Лавендель, навпаки, заявив, що цi варвари припустилися тiеi самоi помилки, яку через сiмдесят рокiв вчинили iудеi, повставши без жодноi надii на успiх проти гнобителiв, що мали блискучо органiзованi великi сили.

– Такi речi можуть мати лихий кiнець, – закiнчив вiн, схиливши голову набiк i напiвзаплющивши голубi очi.

Значно симпатичнiша за такий сухий погляд здавалася Бертольдовi думка дядька його Йоахима. Бертольд поважав i любив Йоахима Ранцова, брата своеi матерi. Директор департаменту Ранцов, худорлявий, високий на зрiст, вихований, стриманий у словах i вчинках, завоював серце свого племiнника тим, що звертався до нього, як до дорослого. У мiркуваннях Йоахима щодо проблеми Армiнiя Германця було багато романтики. Бертольд не цiлком розумiв iх, але вони справляли на нього певне враження.

– Ось бачиш, хлопче, – казав дядя Йоахим, обережно наливаючи Бертольдовi чарку мiцноi горiлки. – Те, що кiнець кiнцем справа погано закiнчилася, це ще нiчого не доводить.

Один питае, що потiм буде,

Інший – що ж справедливо,

І тим вiдрiзняються

Вiльний вiд раба.

Герман мав рацiю. Тiльки через це повстання, нехай навiть з ризиком пiзнiших поразок, германцi усвiдомили себе, кристалiзувалися, вiдчули себе. Без цього повстання вони нiколи не увiйшли б в iсторiю, вони безславно розчинилися б в iнших народах.

Тiльки через Германа вони дiстали iм’я, вони iснують. Важить лише iм’я, лише слава. Який був справжнiй цезар – це не цiкаво: живе лише мiф цезаря.

Коли Бертольд правильно зрозумiв, мало вагу не лише обличчя Армiнiя, але й обличчя статуi в Тевтобурзькому лiсi вiдiгравало певну роль. Це заморочувало.

Вiн ще був далекий вiд мети.

Принагiдна розмова з кузиною Рут теж не допомогла спростити справу. Рут ставилася до нього звисока, як до малого хлопця, що вихований на неправильних поняттях.

Але вiн був юний, його безумовно можна було звiльнити вiд забобонiв, показати йому, де правда, яка завжди дуже проста. Всiма силами намагалася Рут врятувати його.

Бертольда дратувала ця негарна дiвчина з рiзкими манерами. І все ж вiн завжди шукав нагоди посперечатися з нею. Звичайно, логiка в неi була слаба; але в неi була цiлеспрямованiсть, вона мала свое власне обличчя, вона – справжня.