Сім’я Оппенгеймів

І найнеприемнiше – угорi, якраз посерединi, немае зуба. Це дуже негарно. У лiкарнянiй касi йому вже обiцяли вставити зуб. Дантист Шульц, колега по ощадному ферейну «Старi оселедцi», пояснив йому, що найкраще не просто вставити зуб, а зробити так званий мiсток. Але лiкарська каса на це не пiде, доведеться йому викласти на це грошi з власноi кишенi. Це коштуе загалом вiсiмдесят марок, але Шульц, виходячи з суто колегiальних почуттiв, йому, як членовi того самого ферейну, зробить мiсток за сiмдесят марок; можливо, що пановi Вольфсону вдасться виторгувати ще п’ять.

Сiмдесят марок – великi грошi, але витрати на власне тiло рiч невiдкладна. Те, що йому вставлять у рот, вiн носитиме все життя i навiть пiсля смертi – до Страшного суду. Коли вiн проживе ще тридцять п’ять рокiв, усi витрати дорiвнюватимуть двi марки на рiк, а з процентами на проценти – марок з вiсiм. Чотири марки сiмдесят п’ять пфенiнгiв – непоганi премiальнi, а вiн одержуе iх у цьому листопадi ось уже сьомий раз. Мiсток потребуватиме певно шiсть-сiм сеансiв. Нема чого й думати, що вiн устигне з такою затяжною справою до Рiздва. Звичайно, було б чудово – поновити свiй фасад.

Проте, пановi Вольфсону ясно, що не своiм виглядом досяг вiн успiхiв у життi та у своiй спецiальностi. Вiн вiдвоював успiх у долi своiми здiбностями й впертою енергiею. Вiн до тонкощiв вивчив справу обслуговування покупця. Передусiм не шкодувати сил. Нi в якому разi не зiвати. Не випускати з рук покупця, хоч би як вiн бурчав. Вибiр в Оппенгеймiвських магазинах досить великий.

Коли покупець вiдмовиться вiд двадцяти речей, завжди можна знайти двадцять першу. Не виправдовуватись перед собою нiякою втомою.

Пан Вольфсон покiнчив з бутербродами, але, зважаючи на тi самi чотири марки сiмдесят п’ять пфенiнгiв, вiн може, очевидно, дозволити собi сьогоднi шоколадне тiстечко зi збитими вершками. Вiн замовляе.

Приемне смакування тiстечка ненадовго затьмарюеться замiткою в його «Бе-цет». З обуренням читае Маркус, що нацiонал-соцiалiсти хотiли на ходу викинути з вагона пiдземноi залiзницi якогось чоловiка iудейськоi зовнiшностi тiльки через те, що в нього, мовляв, був вираз огиди на лицi, коли вони, спiваючи свого гiмна, дiйшли до слiв:

Смiеться серце в грудях,

Коли еврейська кров юшить.

Проте вони натрапили на сильного чоловiка, iншi пасажири допомогли йому, i хулiгани не тiльки не змогли виконати свiй намiр, а й були, як це з задоволенням констатуе газета, затриманi полiцiею i дiстануть належну кару.