Фрея із Семи Островів

На верандi вiн вибирав кращий стiлець i залишався до снiданку або до обiду, не чекаючи навiть натяку на запрошення.

Його слiд було б вигнати вже за одне його ставлення до мiс Фреi. Будь вiн голим дикуном, озброеним списами й отруеними стрiлами, старий Нельсон (або Нiльсен) вийшов би на нього з кулаками. Але цих золотих джгутiв на плечах – до того ж голландських джгутiв – було досить, щоб налякати старого. Вiн дозволяв негiдниковi ставитися до нього з тупою зневагою, пожирати очима його дочку й спустошувати пляшки з його маленького винного льоху.

Дещо не вислизнуло вiд моеi уваги, та якось я спробував висловитися з приводу цього питання. Шкода було бачити страх, що з’явився в круглих очах старого Нельсона. Насамперед вiн заявив, що лейтенант – його добрий друг, дуже славний хлопець. Я не спускав iз нього пильного погляду, i нарештi вiн став заiкатися й зiзнався, що, звичайно, Хiмскiрк не справляе враження людини життерадiсноi, але все ж у глибинi душi…

– Я ще не зустрiчав тут життерадiсних голландцiв, – перебив його я.

 – Врештi-решт, життерадiснiсть великого значення не мае, але невже ти не бачиш…

Тут Нельсон несподiвано так перелякався, що в мене забракло духу вести далi. Звичайно, я збирався йому сказати, що хлопець переслiдуе його дочку. Це дуже вдалий вираз. Не знаю, на що мiг сподiватися Хiмскiрк, або що вiн задумав зробити. Може, вiн уважав себе чарiвним, або його ввели в оману живi, впевненi, невимушенi манери Фреi. Але факт залишався фактом. Вiн переслiдував дiвчину. Нельсон це не мiг не бачити.

Але… вiн уважав за краще закривати на це очi. Вiн не бажав, щоб йому про це говорили.

– Усе, чого я хочу, – це жити з голландською владою мирно та спокiйно, – з присоромленим видом пробурмотiв вiн.

Вiн був невилiковний. Менi стало його шкода, i, думаю, мiс Фрея теж шкодувала свого батька. Вона стримувалася заради нього й робила це просто, без афектацii, навiть добродушно, як i все, що вона робила. Завдання було не з легких, бо залицяння Хiмскiрка мали нахабний вiдбиток презирства, з яким нелегко було примиритися.

Голландцi цiеi породи бувають зарозумiлими з тими, хто нижче iх за своiм становищем, а цей офiцер уважав старого Нельсона та Фрею у всьому нижчими за себе.

Не можу сказати, що менi було шкода Фрею. Вона була не з тих, хто ставиться до чого б то не було трагiчно. Можна було спiвчувати iй у ii труднощах, але вона завжди здавалася на висотi свого становища. Своею незворушною яснiстю вона швидше викликала захоплення.