Фрея із Семи Островів

Отже, вiн сидiв зi стурбованою фiзiономiею на заднiй верандi й усякий раз, як до нього долинали голоси його дочки i Джаспера Аллена, роздував щоки, а потiм похмуро зiтхав iз виглядом вкрай пригнiченоi людини.

Зрозумiло, я висмiював його страхи, якими вiн почасти зi мною дiлився. Вiн до певноi мiри рахувався зi мною i поважав моi думки – не за моi моральнi якостi, але за те, що я пiдтримував нiбито добрi вiдносини з голландською «владою». Я знав напевно, що головне джерело його страхiв – губернатор Банки – чарiвний, запальний, добросердний контрадмiрал у вiдставцi, – без сумнiву, симпатизував йому.

Я завжди акцентував його увагу на цiй втiшнiй гарантii, й чоло старого Нельсона (або Нiльсена) зазвичай на секунду прояснялося. Але потiм вiн починав похитувати головою з таким виглядом, нiби хотiв сказати: все це чудово, але в самiй природi голландськоi влади прихованi такi глибини, що нiхто, крiм нього, не може iх пiзнати. Яка безглуздiсть!

У той день, про який я кажу, старий Нельсон був особливо дратiвливий.

Я намагався розсмiшити його веселою i дещо скандальною iсторiею, що трапилася з одним iз наших спiльних знайомих у Сайгонi, як раптом вiн несподiвано вигукнув:

– Якого бiса йому тут потрiбно? Навiщо вiн сюди прийшов?

Зрозумiло, що вiн не чув жодного слова. Це мене розлютило, бо анекдот справдi був хороший. Я пильно подивився на нього.

– Заспокойся! – вигукнув я. – Невже тобi невiдомо, навiщо Джаспер Аллен сюди приходить?

Це був перший зрозумiлий натяк, який я будь-коли робив, – натяк на справжнiй характер стосункiв мiж Джаспером i його дочкою.

Вiн вислухав його дуже спокiйно.

– О, Фрея – дiвчина розумна, – неуважно пробурмотiв вiн, а його уявний погляд був, без сумнiву, прикутий до «влади». Нi, Фрея недурна. Щодо цього вiн не турбувався. Вiн рiшуче нiчого проти не мав. Вона просто проводила з ним час; хлопець ii розважае, i бiльше нiчого.

Коли проникливий стариган перестав бурмотiти, в будинку запанувала тиша.

Тi двое проводили час дуже тихо i, безсумнiвно, вiд щирого серця. Яку бiльш поглинальну й менш гучну розвагу вони могли знайти, нiж будування планiв на майбутне? Сидячи поруч на верандi, вони, мабуть, дивилися на бриг – третього учасника в цiй захопливiй грi. Без нього не було й майбутнього. Вiн був для них i щастям, i будинком, i великим вiльним свiтом. Хто це порiвнював корабель iз в’язницею? Нехай мене з ганьбою повiсять на нок-реi, якщо це справедливо.