Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Накиданi в чорновиках (подеколи й переписанi начисто) бiльшi чи меншi повiстувальнi шматки, десятки персонажiв, окреслених зримо чи тiльки штрихами, iх монологи й дiалоги, незчисленнi ситуацii, що снувались у фантазii письменника, працюють на розширення окремих сторiн художнього свiту його прози, вияскравлюють додатковi ii можливостi. «Повчальним, – писав О. Бiлецький, – е цей архiв, майстерня видатного художника, де величезнi полотна оточенi значною кiлькiстю етюдiв, не раз тiльки розпочатих i кинутих, почасти вже доведених до ступеня високоi майстерностi».

Дослiдниками в результатi зiставлення текстiв незавершеноi прози виокремлено абриси кiлькох великих творчих задумiв, таких, як цикл оповiдань «Як ведеться, так i живеться», повiстi «Сколихнув», «[Мiсто Мирне]» (остання назва умовна) та iн.; як лiтературний факт уже давно функцiонуе незавершена повiсть Панаса Мирного «Голодна воля». В усiх цих творах письменник накидуе широку картину сiльського i мiського життя на великому часовому протязi – вiд дореформених рокiв до доби Першоi росiйськоi революцii, вибудовуе розмаiтi сiмейно-родовi генеалогii, створюе цiлу галерею характеристичних типiв iз селянського, мiщанського, купецького, чиновницького середовища.

Тож iще раз можна лише пошкодувати, що копiткими службовими справами, що iм Панас Мирний завдячував своiм вiдносним житейським благополуччям, було «вкрадено» багато творчого часу у нього як у митця, часу натхнення, якого письменник так i не встиг компенсувати, щоб завершити розпочате.

Втiм, «незавершенiсть» окремих iз цих творiв не варто абсолютизувати, як i ряд загальних аспектiв такого способу письма: стихiйно-творче нарощування текстiв, що характеризуеться багатоварiантною розробкою сюжету, примiрянням рiзних ракурсiв i точок зору на подiю, примноженням художнiх деталей i подробиць, – усе це, позбавлене практично-цiлiсноi остаточностi за мiрками того часу, в якому працював письменник, цiлком може бути зiставлене з явищами, окремi риси якого, в чомусь подiбнi до названих, знаходять смiливiшу творчу легалiзацiю в певнiй частинi повiстувальних структур ХХ ст.

У доробковi Панаса Мирного е кiлька драматичних творiв. Драмi «Лимерiвна» (1883, надр. 1892) притаманний загалом традицiйний сiмейно-побутовий конфлiкт: вдова Лимериха з корисливих мiркувань видае свою дочку замiж за нелюбого iй. П’еса позначена певним iсторичним колоритом (дiя вiднесена в другу половину ХVІІІ ст.).