Народолюбець

Народолюбець

Панас Мирний

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Народолюбець» Панаса Мирного – соцiально-психологiчне оповiдання, у якому автор розкривае типову для його творчостi проблему взаемин iнтелiгенцii та простого народу***. Перу автора належать й iншi твори, написанi у жанрi малоi прози, зокрема, «Лихий попутав», «Серед степiв» тощо.

Панас Мирний

НАРОДОЛЮБЕЦЬ

І

Добрий чоловiк Петро Федорович Шатай-Мотай! Сказано людина, сказано друзяка! П'ятнадцять лiт головою був; та й голова ж з його неабияка! Вiн не тiлько з помошником, вiн з окружним кумпанiю водив; вiн у iх у гостях, як дома, як свiй чоловiк.

Не минали i вони його, хати, на превелику турботу Хотини Петровни, його дорогоi половини. Оце, бувало, тiлько зачуе дзвонок, ще геть за селом, зараз вибiгае на рундук свого будинку, що був показнiший вiд отця Федорового, – та куди тому! Низенький, маленький, очеретом критий; а в Петра Федоровича високий та довгий, оселя крита соломою, з двома верхами, з двома голуб'ятниками. Так як тiлько чутно дзвонок з-за села, уже видно i Петра Федоровича на рундуцi; височенний, здоровенний, у плечах сажень, черево у два обiйми, у мундирi, застебненому на всi гудзики, з здоровенною лисою головою, з горбатим, як у крюка, носом, з веселими карими очима, що так у його i грають, так i пляшуть, так i запрохують до своеi хати: «здiлайте, мов, милость! Пожалуйте! Пожалуйте!» А уси у Петра Федоровича? – товстi та довгi, чорнi, чорнi – аж полискуються! Окружний, бувало, як пiдiп'е, то й пiдшучуе: «що якби менi, каже, такi вуси, як у тебе, Петро Федоровичу, то не треба б i гарапiя з собою возити, сплiв би аж двi пшенички, знали б тодi мене неслухнянi голови, що нiяк не догарикаешся iм збирати недоiмки». А Петро Федорович стоiть, черево убрав у себе, одна рука за спиною, другою погладжуе вуса i, усмiхаючись, мовляе: «Що моi, ваше високоблагородiе, що моi! У покiйного панотця, царство йому небесне, – моi i пiдметок не стоять! Бувало, обведе попiд бородою, та аж на головi зав'яже, як жiнка косу, – ото уси! Так i боялися ж його!! А моi, ваше високоблагородiе, тим i в пiдметок не стоять!». На все здався Петро Федорович, чи до жартiв, то й до жартiв! Чи до дiла, то й до дiла! Чи прислужити, чи часом i самому начальствений вид прийняти.