Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Навiть у часи найбiльшого iдеологiчного тиску на лiтературознавчу науку не здiйснювалось жодних спроб витлумачити слiпий гнiв Чiпки в якомусь «революцiйному» абощо планi, зробити його спiльником тих, хто у творах лiтературноi класики чи в дiйснiй iсторii репрезентував боротьбу за соцiальне визволення. Так, дослiдник (П. Хропко) роз’яснював: «Грабунки, вбивства зводять нанiвець його протест, кров загублених жертв невитравним тавром заплямовуе Чiпку». Як не дивно, спотворена рецепцiя загрожувала цьому визначному роману з його героем (власне, антигероем) у дещо пiзнiший час – на рубежi 80—90-х рокiв.

Ідеалiстичне новорозумiння iдеi приватноi власностi як панацеi вiд усiх лих, як блага для краiни, холопська готовнiсть окремих представникiв гуманiтарноi iнтелiгенцii зразу ж давати вiдсiч усiм посяганням на приватну власнiсть (а уособленням цих посягань якраз i побачили Чiпку Варениченка), разом iз примiтивним уявленням про природу лiтературного героя (який нiбито в кожному випадку мусить бути зразком для наслiдування) спричинили оспорювання значущостi цього визначного твору, вели до курйозних тверджень на зразок: «Вивчення цього роману в школi мусить бути заборонене, оскiльки там виправдовуеться зло i насильство» (на сторiнках одного фахово-методичного часопису 1990 р. ). Втiм, невдовзi, коли у чималому числi випадкiв виявився кримiнальний пiдклад процесу «роздержавлення i приватизацii», коли крутiйське захоплення угiдь, водойм, узбереж новими багатiями прикро торкнулось неiмущоi «лiберальноi» iнтелiгенцii, коли поглибився соцiальний розрив мiж багатими й убогими, – тодi й масове емоцiйне прийняття твору увiйшло у бiльш помiрковане русло, а поодинокi вчорашнi його критики й супротивники повернулись до давно вiдомих його визначень, погодились, що це – «роман-попередження», «роман-застереження». Якщо якийсь висновок iз цього роману громада мусить винести – то це пересторога приватновласницькiй ненаситностi, корумпованiй чиновницькiй та судовiй системi, як i тим полiтичним групам, котрi такому потворному ладовi готовi прислуговувати. В будь-якому разi зло i насильство у цьому визначному романi не виправдовуеться – воно грунтовно дослiджуеться правдивим i сумлiнним художником, дослiджуеться у примiтному багатствi соцiальних, iсторичних обставин, за глибокого проникнення у психологiю багатьох персонажiв, носiiв рiзних моральних i соцiальних установок. Вдумливому читачевi добре вiдчутною е i гуманiстична, спiввiдносна з iдеалами вищоi справедливостi позицiя автора.