На нашем сайте вы можете читать онлайн «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
Краткое содержание книги Хіба ревуть воли, як ясла повні?, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Панас Мирний) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Панас Мирний (справжнє ім’я – Опанас Якович Рудченко, 1848–1920) увійшов в історію української літератури як прозаїкноватор, майстер психологічної прози. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою селянською епопеєю, яка охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Головний герой Чіпка Вареник – селянин-бунтар, невтомний шукач правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Якщо в літературі романтизму українських Робін Гудів типу Гаркуші й Устима Кармелюка залюбки зводили на п’єдестал, то Чіпка – це альтернатива Робінам Гудам. Роман заперечував можливість кривавих способів утвердження правди і може бути поставлений в один ряд із такими творами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського.
У романі «Повія» зображено трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знову насильство, підлість, брехня, що завдають їй страждань і штовхають у прірву…
Хіба ревуть воли, як ясла повні? читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні? без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Там, може, знайду добре мiсце, то й вас переведу…
– А як же не найдеш? – на це йому Мотря. – Лiто втратиш… а я одними руками що тут зароблю?… – додала вона журливо й скривилася.
– Та вже ж ви тут з матiр’ю то сим, то тим боком настягаетесь на зиму… А я, коли що, то там i зазимую. Так менi тут остогидло!
Дiждали весни. Порадився Остап з жiнкою та з тещею, узяв пашпорт, пiшов собi. Мотря з старою матiр’ю зостались самi собi на хазяйствi.
Вирядили Остапа на Дiн у Великий пiст, а так – к зеленiй недiлi – приходить з Дону бумага: чи е, мов, у вас такий i такий козак Остап Хрущ? i де вiн у вас узявся? Що тут вiн прозивався не Хрущ, а Притика… що вiн кинув у нас жiнку й трое дiтей, пропадав був – не знать де – три роки без малого… А ось тепер – у пашпортi вiн уже Хрущем пишеться, та ще й жонатим.
Так оце запитувала якась Донська станиця Пiщанськоi волостi… І задала ж роботу волосним оця несподiвана бумага!
Як прочитала ii козацька старшина, то голову й руки опустила.
– Оце так! – скрикнули в один голос i голова й писар. – Буде ж тепер вiд окружного… І як-таки повiрити такому волоцюзi?! Прийшов – чорт його зна й вiдки, сказавсь – бiс його зна й ким; а ми – на тобi, та цить! – i лапки поклали… Окунiв небiж, та й Окунiв, – нестеменно Окунiв… Чому не прийняти?… Аж воно – он який небiж!!
– Еге ж… Недаром я казав, – вибрiхувавсь писар, – пiдождемо трохи, спишемось… Не послухали?…
– Що ж тепереньки робити? – мов не чув, питае голова в писаря.
Той мовчав, потупивши в землю очi. Видно було – щось пригадував.
– Недурно менi сю нiч чорна собака снилася, – похваливсь голова. – Жiнка одгадувала: напасть… Так воно й е!
– А менi руда свиня, – увернув писар.
Порадившись, мерщiй послали за Мотрею десятника. Мотря прийшла.
– Чи не розказував тобi чоловiк чого про Дiн? – стрiли ii волоснi.
– Нi, не розказував, – одказала Мотря, здивувавшись такому питанню.
Так i так – кажуть; таке й таке диво…
Як почула таке Мотря, то й лиця на iй не стало: поблiдла, як крейда, затряслась, як лист на осичинi; хотiла щось сказати, та не вимовила й слова, – тiльки раз по раз тяжко зiтхала i якось чудно дивилась мутними очима…
– Чого ти здихаеш? – гримнув на неi голова.











