Хіба ревуть воли, як ясла повні?

– Бог його знае, сину! Чоловiковi туди не досягнути… То боже дiло, то вiн i знае…

– Ай Бог там?…

– Там, сину…

– А що то за Бог, бабусю?

– Бог?… Бог – батько. Вiн усе держить на свiтi: усяку комашину, усяку скотину й усяку людину… Вiн за всiм ходить, до всього додивляеться, од злого береже… Ото, як побачить, що сатана вмiшуеться в його святе дiло – почина свiтом каламутити, – то й шле святого Ілiю на вогнянiй колiсницi вбити сатану… Ото як Ілiя котить, то грiм гримить; а як стрiльне вогняною стрiлою – то блискавка заблище… Отакий-то Бог! Вiн страшний задля злого, а для доброго – й вiн добрий.

Бог-батько… на свiтi нас держить i хлiбом годуе…

Загадаеться Чiпка. І встае перед його очима розгнiваний Бог, обгорнувшись чорними хмарами… i гукае на Ілiю – карати злого!.. Котить Ілiя – небо й земля двигтять, як од вiтру перина, од його бiгу… Ось шкваркнуло… вогняна стрiла розпанахуе небо… Страх обiймае Чiпку! Надворi зовсiм темно; мiсяця не видно; бiлiе, миготить Чумацький Шлях через небо; блищать, миготять зорi… Тулиться Чiпка до баби та стиха шепче: «Я, бабусю, буду добрий… я злого не робитиму, то й Бог мене не поб’е… А отих дiтей, що мене били та проганяли – тих Бог поб’е, бо вони злi! Я буду добрий, бабусю…»

Замовк Чiпка – дух притаiв: думае про Ілiю страшного, про Бога доброго… Трохи згодом питае баби:

– Ви казали, бабусю, що Бог нас хлiбом годуе?

– Вiн, дитино, – вiн нас годуе…

– А чого ж мама хлiб заробляе, – ось досi з роботи нема.

 – Каже, якби не робила, то нiчого б було i iсти?…

– Дурний ти, хлопче! – каже баба.

 – Чоловiк на те й уродився, щоб робити, а не лежати. То тiльки, кажуть, спершу, поки ще люди в раю жили, то нiчого не робили, – як святi були… Там, кажуть, було всякоi всячини – i iсти, й пити! От вони ходили собi та iли… А сатана й заздрив на iх щастя, – та давай пiдбивати, щоб согрiшили… Вони й переступили слово Боже… Тодi ото Господь вигнав iх з раю огняною рiзкою – й рай зачинив, i сказав робити самим на себе… Отож з того часу й почали люди робити. А то – нiчого не робили, – як святi були!

– І навiщо тi люди согрiшили, бабо?… От би тепер i мама дома була, не плакала б так часто… i хлiб би був: коли здумав, iв би!..

– На те Божа воля, моя дитино!..

Недурно Чiпка жалкував про хлiб: вiн був у них, як розважений… Одними руками що заробиш? Тiльки що з голоду не мерли… Сказано – убожество! Раз була чудасiя з-за того хлiба.

Мотря була на полi. Оришцi треба на грядках полоти.